ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Відділ освіти

Новомосковської районної державної адміністрації

НАКАЗ

__23.11. 2015р._________________                 м. Новомосковськ          № 446-з

Про надання статусу експериментального

навчального закладу обласного рівня

комунальному закладу освіти

«Піщанська загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради»

Відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», наказу Міністерства освіти і науки України від 20 лютого 2002 року № 114 «Про затвердження Положення про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад» (із змінами), наказу департаменту освіти і науки облдержадміністрації № 996/0/212-13 від 30 грудня 2013 року «Про створення мережі експериментальних шкіл області», наказу департаменту освіти і науки облдержадміністрації №502/0/212-15   від 10  липня 2015 року  «Про надання статусу експериментального навчального закладу обласного рівня комунальному закладу освіти «Піщанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради» та з метою покращення духовно-морального стану зростаючої особистості у сучасній шкільній освіті

НАКАЗУЮ:

        1.Надати статус експериментального навчального закладу обласного рівня комунальному закладу освіти «Піщанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради» для проведення дослідно- експериментальної роботи за темою «Створення системи розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей».

      2.  Методисту райво Алексєєвій Н.О.:

 2.1. Вжити організаційні заходи та сприяти у проведенні експериментально-дослідної роботи згідно Програми реалізації дослідно-експериментальної роботи на базі загальноосвітніх навчальних закладів (додаток 2 наказ ДОН № 996/0/212-13 від 30 грудня 2013 року).

       2.2.  Використовувати експериментальний навчальний заклад як творчу лабораторію зі створення системи розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей заради визначення їх впливу на духовно-моральне становлення особистості.

      3.  Директору Піщанської ЗОШ Надточій К.А.:

3.1.Забезпечити виконання експериментальної роботи у відповідності з Програмою дослідження  (додаток 2 наказ ДОН № 996/0/212-13 від 30 грудня 2013 року).

      3.2. Проаналізувати сучасні системи виховання, зокрема основні підходи до духовно-ціннісної освіти та виховання в навчальних закладах, їх взаємозв’язок з розвитком аксіосфери учнів.

      3.2. Розробити та апробувати діагностичну базу щодо процесу становлення системи розвитку аксіосфери особистості.

       3.3.   Створити систему розвитку аксіосфери особистості учня на основі науково-філософської та духовної, моральної і культурної традицій та відпрацювати модель її реалізації в освітньому закладі.

        3.4. Здійснити експериментальну перевірку ефективності системи шкільної та позашкільної роботи як середовища духовно-ціннісного саморозвитку дитини.

        3.5. Апробувати навчально-методичні посібники з факультативного курсу духовно-морального спрямування «Біблійна історія та християнська етика» для різних вікових категорій в системі роботи навчального закладу.

    3.6.   Розробити науково-методичні рекомендації щодо системи розвитку аксіосфери учнів на основі на засадах традиційних духовних цінностей для практичного застосування в роботі інших навчальних закладах.

        3.7.  Своєчасно надавати звітну інформацію в ДОІППО Роговій О.Г., керівнику   експериментального дослідження.

    3.8.  Приймати участь в семінарах ДОІППО: науково-методичних та консультаційних.      

4. Координацію роботи щодо виконання цього наказу покласти на методиста Алексєєву Н.О., контроль – залишаю за собою.

 Начальник райво                                         _________________О.В. Щербакова

 ПІЩАНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНЯ

НОВОМОСКОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      НАКАЗ   

30.11.2016                                          с.Піщанка                              № 01-02/ ___

Про включення  школи до дослідно-

експериментальної роботи за темою:

«Створення системи розвитку аксіосфери

особистості на засадах традиційних

духовних цінностей».

Відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», наказу Міністерства освіти і науки України від 20 лютого 2002 року № 114 «Про затвердження Положення про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад» (із змінами), наказу департаменту освіти і науки облдержадміністрації № 996/0/212-13 від 30 грудня 2013 року «Про створення мережі експериментальних шкіл області», наказу департаменту освіти і науки облдержадміністрації №502/0/212-15   від 10  липня 2015 року  «Про надання статусу експериментального навчального закладу обласного рівня комунальному закладу освіти «Піщанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради», наказу Новомосковського райво від 23.11.2015 року №446-з та з метою покращення духовно-морального стану зростаючої особистості у сучасній шкільній освіті

НАКАЗУЮ:

1.Заступнику директора з виховної роботи Ященко З.Г.:

      1) Вжити організаційні заходи та сприяти у проведенні експериментально- дослідної роботи за темою «Створення системи розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей» згідно Програми реалізації дослідно-експериментальної роботи на базі загальноосвітніх навчальних закладів (додаток 2 наказ ДОН № 996/0/212-13 від 30 грудня 2013 року).

2) Забезпечити виконання експериментальної роботи у відповідності з Програмою дослідження.

3)  Своєчасно надавати звітну інформацію в ДОІППО Роговій О.Г., керівнику   експериментального дослідження.

4) Приймати участь в семінарах ДОІППО: науково-методичних та консультаційних.     

    2. Створити   координаційну раду та творчу групу експерименту  (додатки №1, №2).

     3. Координаційній раді експерименту:

        1) Проаналізувати сучасні системи виховання, зокрема основні підходи до духовно-ціннісної освіти та виховання в навчальних закладах, їх взаємозв’язок з розвитком аксіосфери учнів.

 2) Створити систему розвитку аксіосфери особистості учня на основі науково-філософської та духовної, моральної і культурної традицій та відпрацювати модель її реалізації в школі.

4.Тврчій групі експерименту:

1) Розробити та апробувати діагностичну базу щодо процесу становлення системи розвитку аксіосфери особистості.

2)  Здійснити експериментальну перевірку ефективності системи шкільної та позашкільної роботи як середовища духовно-ціннісного саморозвитку дитини.

3) Розробити науково-методичні рекомендації щодо системи розвитку аксіосфери учнів на основі на засадах традиційних духовних цінностей для практичного застосування в роботі інших навчальних закладах.

5. Вчителю факультативного курсу «Християнська етика» Спічаку А.В.:

1) Апробувати навчально-методичні посібники з факультативного курсу

духовно-морального спрямування «Біблійна історія та християнська етика» для різних вікових категорій в системі роботи навчального закладу.

2) Оформити навчальний кабінет факультативного курсу «Християнська етика» відповідно до вимог.

3) Приймати участь в районних та обласних семінарах курсів духовно-морального спрямування, долучатися до виступів та обговорень.

4)  Пройти курсову перепідготовку в ДОІППО згідно графіка.

6. Координацію дій щодо виконання цього наказу покласти на заступника директора з виховної роботи Ященко З.Г., контроль – залишаю за собою.

Директор школи                                          Надточій К.А.                 

Структура програми експерименту

«Створення системи розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей» за релігійно-гуманітарним напрямком

_Піщанська ЗОШ І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради Дніпропетровської області

Пункт програми	Зміст	ПИТАННЯ для відповіді
1.Тема експерименту.	Назва експерименту	Створення системи розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей
2.Координатор експерименту	Прізвище, ім'я, по батькові, посада, звання	Надточій Катерина Анатоліївна, директор школи,вчитель-методист
3.Науковий керівник експерименту або консультант.	Прізвище, ім'я, по батькові, посада, звання, місце роботи, телефон	Рогова Олена Георгіївна, доцент кафедри філософії освіти КЗ «ДОІППО», 0673653138
4. Актуальність теми.	Утруднення, проблеми, суперечності практики, з яких витікає необхідність експерименту по даній темі	Проблемна ситуація полягає  в тому, що стан духовної культури і моралі суспільства викликає занепокоєння. Корозія духовних цінностей стала наслідком пропаганди насилля, нехтування правовими, моральними, соціальними нормами і виросла до масштабів глобальної соціальної проблеми. Необхідна орієнтація на виховання в українській школі різнобічно і гармонійно-розвинених особистостей з патріотичною громадянською позицією; широким духовно-культурним світоглядом
5.Ідея експерименту.	Найбільш загальне уявлення про проблемну ситуацію, напрям діяльності експериментатора, образ бажаної зміни в учневі	Відсутність у частини молоді навичок конструктивного спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки Акцентувати увагу учнів на необхідності розвитку духовно-ціннісних  основ особистості, що є необхідним чинником продуктивного розвитку і людини, і суспільства.
6.Задум експерименту.	Конкретизація ідеї експерименту через конкретні форми, методи, логіку розгортання змісту, облік конкретних умов класу і ін.	Вивчення, узагальнення, впровадження в практику роботи школи закладу культурної та наукової спадщини передової педагогічної думки з впровадженням традиційних духовних цінностей з метою пробудження свідомого та вільного прагнення до духовного життя, збереження людяності. Втілити ідею експерименту на практиці  можливо шляхом розробки, апробації діагностичної бази щодо процесу становлення системи розвитку  аксіосфери особистості.
7.Об'єкт експериментування.	Межі дослідження і зміни практики	Досліджується навчально-виховний процес в освітньому закладі.
8.Предмет експериментування.	Властивості, відносини, функції, що виділяються в об'єкті; частина об'єкту, що розкривається в даному експериментальному дослідженні	Виховання особистості на засадах традиційних духовних цінностей в системі роботи загальноосвітнього навчального закладу
9. Мета.	Очікуваний результат педагогічної діяльності, виражений в позитивних змінах в учнях, з'явилися завдяки експериментальній розробці. Очікуваний результат, що представляється у формі: методичних рекомендацій, розробок уроків, планів, авторських програм, концептуальних положень.	Очікуваним результатом аксперементальної діяльності є реальне підвищення духовно-морального рівня молодого покоління, формування стійкої системи мотивації та культури життя в дітей, молоді та їх батьків Розробити та впровадити систему розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей у сучасній шкільній освіті для покращення духовно-морального стану зростаючої особистості.
	Принципи, педагогічні технології, розроблена сукупність умов і ін.
10. Гіпотеза.	Науково-обгрунтоване логічне припущення щодо способу реалізації ідеї і задуму експерименту, сукупність дій, система мерів по реалізації завдань експерименту, максимально детально викладена модель – нововведення, за рахунок якої очікується отримати певну ефективність учбово-виховного процесу	Гіпотеза експериментальної роботи полягає в тому, що ефективна робота системи щодо розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей здійснюватиметься ефективно за умов: а) забезпечення оптимальних управлінських , організаційних, методичних, інформаційних, комунікативних, фахових, фінансово-матеріальних умов функціонування моделі духовно-ціннісного освітнього середовища; б)спирання та впровадження духовно-моральних цінностей традиційної світської культури, повернення ідеалів добра, миру, взаємодопомоги, не насилля  на основі творів морально-етичної літератури; в) запровадження у навчально-виховний процес нових форм і методів формування духовних цінностей особистості; проведення конференцій, « круглих столів»;                  г) вивчення , узагальнення, впровадження в практику роботи навчального закладу культурної та наукової спадщини передової педагогічної думки з впровадження традиційних духовних цінностей з метою пробудження свідомого та вільного прагнення до духовного життя, збереження людяності.
11а). Завдання. І етапу	Дії з досягнення проміжних результатів, направлених на досягнення мети	Проаналізувати сучасні системи виховання, зокрема основні підходи до духовно-ціннісної освіти та виховання в навчальних закладах, їх взаємозв’язок з розвитком аксіосфери учнів; розробити та апробувати діагностичну базу щодо процесу становлення системи розвитку аксіосфери особистості
11б). Завдання. ІІ етапу	Дії з досягнення проміжних результатів, направлених на досягнення мети	Створити систему розвитку аксіосфери особистості учня на основі моральної і культурної традицій та відпрацювати модель її реалізації в освітньому закладі; розробити методичні рекомендації щодо системи розвитку аксіосфери учнів на засадах традиційних духовних цінностей для практичного застосування в роботі інших навчальних закладів.
12. Діагностичний інструментарій.	Засоби оцінювання результатів експерименту: анкети, типи інтерв'ю, тексти контрольних робіт, тести, експериментальні дидактичні матеріали	Поточний контроль здійснюється за допомогою анкет, тестів, контрольних робіт. Результативність експерименту перевірятиметься вибірковими інтерв’ю,експериментальними дидактичними матеріалами,за допомогою тестів, контрольних робіт.
13.Критерії оцінки очікуваних результатів.	Ознаки, або параметри, на підставі яких проводиться оцінка ефективності експериментальної розробки	Розвиток особистості учня на засадах традиційних духовних цінностей, інформаційні, комунікативні та фахові вміння учня. Результативність експериментальних матеріалів планується відстежувати за допомогою практичних та проектних робіт,наукових досліджень в ході пошукових експедицій. Фіксувати зміни в стані учнів передбачається періодичним анкетуванням.
14.Терміни експерименту.	Час початку і передбачуваного завершення експерименту	2013-2020 рр.
15.Етапи експерименту.	Частини, що визначають проміжні результати експерименту і послідовність їх досягнення	1 етап - організаційно-підготовчий (2013-2014н.р.) 2 етап – діагностико-концептуальний (2014-2015 н.р.) 3 етап – формувальний                                   (2015-2017 н.р.) 4 етап – узагальнюючий                                   ( 2017-2019 н.р) 5 етап – коригувальний                                  (2019-2020 н.р.)
16. Прогноз можливих негативних наслідків.	Уповільнення темпів проходження тим, відхилення від базового компоненту змісту освіти, зміна освітніх цілей і ін., що провокує негативні зміни в учнях.	Відсутність якісної фахової підготовки вчителів з проблем духовно-ціннісної освіти та виховання. Відсутність явних позитивних зрушень розвитку особистості учня внаслідок неповної реалізації завдань експерименту.
17. Способи корекції, компенсації негативних наслідків.	Дії з боку експериментатора, що управляють, знімають негативні наслідки	Забезпечення якісної фахової підготовки педагогів шляхом  підвищення рівня знань на курсах ДОІППО,розвитку компетентностей в процесі самоосвіти.
18.Склад учасників експерименту.	Педагогічний колектив, що бере участь в експерименті по даній темі	Педагогічний колектив Піщанської ЗОШ Новомосковської районної радт Дніпропетровської області
19. Функціональні обов'язки.	Розподіл функціональних обов'язків всіх осіб, що беруть участь в експерименті	Надточій К.А. – керівник групи, Спічак О.В.  – релігійний сектор, Гануляк О.В. – гуманітарний  сектор, Ященко З.Г. – сектор виховної роботи, Касьян І.В..- художній сектор, Лаврик О.О. – музичний сектор
20.База експерименту.	Група учнів, клас, паралель класів, вся школа	Паралелі 4-х, 7-х класів, учні, 10-го,  11-го класів.
21.Масштаб експерименту.	Тривалість експерименту за часом і обхват за об'ємом матеріалу — один урок, декілька уроків теми, чверть, рік, декілька років	В школі експеримент продовжується протягом 5 навчальних років.
22.Тип експерименту.	Констатуючий, пошуковий, такий, що формує	Пошуково-формуючий тип
23. Статус експерименту.	Правове положення експерименту, його стан; внутрішньошкільний, індивідуальний або колективний; муніципального рівня; всеукраїнського рівня	Обласного рівня
24.Форма представлення результатів експерименту для масової практики.	Стаття, звіт, методичні рекомендації, програма і ін.	Статті, звіти, методичні рекомендації,програми
25. Контакти	Електронна пошта (обов’язково!!!), телефони координатора	katerina-nadtochii@i.ua 0673028801

Піщанська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Новомосковської районної ради Дніпропетровської області

Дослідно-експериментальна робота 

за темою: 

«Створення системи розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей» на період 2013-2020 роки гуманітарно-релігійний напрямок»

Тема дослідження

      Формування духовних та моральних цінностей учнів в системі вивчення предметів духовно-морального спрямування,  використання надбань української та світової культури на уроках суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін та впровадження у навчально-виховний процес різних форм позакласної роботи.

Мета дослідження

           Розробити та впровадити систему розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей у сучасній шкільній освіті при консолідації зусиль педагогічного колективу, батьківської громадськості та християнських спільнот для вироблення спільної толерантної позиції щодо формування духовно-моральних цінностей учнів.

Об’єкт дослідження

            Навчально-виховний процес в освітньому закладі.

Предмет дослідження

            Виховання особистості на засадах традиційних духовних цінностей

в системі роботи загальноосвітнього навчального закладу.

Гіпотеза дослідження

          Гіпотеза експериментальної роботи полягає в тому, що ефективна робота системи щодо розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей здійснюватиметься при :

         спиранні на впровадження духовно-моральних цінностей традиційної світської  культури, повернення християнської культури її цінностей, ідеалів   добра, миру, взаємодопомоги, ненасилля, чутливості через продуктивне викладання курсів духовно-морального спрямування ;

запровадженні у навчально-виховний процес нових форм і методів формування духовних цінностей особистості; спецкурсів духовно-ціннісного спрямування; проведення конференцій, «круглих столів», залучення релігійних діячів до обговорення проблем формування аксіосфери особистості.

Завдання дослідно-експериментальної роботи:

·         проаналізувати сучасні системи виховання;

·         розробити та апробувати діагностичну базу щодо процесу становлення системи розвитку аксіосфери особистості;

·         створити систему розвитку аксіосфери особистості учня на основі моральної і культурної традицій;

·         розробити методичні рекомендації щодо системи розвитку аксіосфери учнів на засадах традиційних духовних цінностей.

Теоретико-методологічна основа експерименту

     Положення Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», ЗУ «Про захист суспільної моралі», Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Державної національної програми  «Освіта», основних орієнтирів виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів, наказу Міністерства освіти і науки України № 437 від 26.07.2005 «Про вивчення у навчальних закладах факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства», наказу Міністерства освіти і науки України № 3754/981/538/49  від 27.10.2009 «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді», Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України (протокол № 8/1-2 від 29.06.2006) «Про концептуальні засади вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування» (курси «Етика», «Основи християнської етики», «Основи релігійної етики»), щорічних методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України.

Основні напрямки експерименту

·         розробка нових форм освітньої діяльності;

·         розробка нового змісту духовно-ціннісної освіти;

·         апробація нових навчально-методичних матеріалів щодо нового змісту духовно-ціннісної освіти.

Методичні дослідження

·         Теоретичні:

·         аналітико-прогностичний;

·         порівняння;

·         систематизації;

·         узагальнення

·         Емпіричні:

·         вивчення науково-методичної літератури з проблеми;

·         педагогічне спостереження; 

·         опитування;

·         анкетування;

·         тестування;

·         рейтингові дослідження;

·         експеримент.

Основні показники для вивчення

·         рівень навчання і виховання;

·         рівень засвоєння надбань традиційної духовної культури;

·         рівень розвитку аксіосфери учнів;

·         рівень життєвої компетентності особистості учня;

·         рівень розвитку інноваційного простору школи.

Наукова новизна дослідження

        Наукове обґрунтування створеної інноваційної системи духовно-ціннісної освіти в сучасній школі; впливу традиційних духовних цінностей на розвиток аксіосфери сучасної особистості.

Теоретична значимість

        У результаті розробки інноваційної системи розвитку аксіосфери особистості планується отримати дані, які визначать в навчально-виховному процесі вплив традиційних духовних цінностей на становлення духовної, здатної до самоудосконалення, особистості.

Практична значимість

      Полягає в можливості використання розробленої системи розвитку аксіосфери сучасної особистості на засадах традиційних духовних цінностей у навчально-виховному процесі.

Достовірність результатів

      Забезпечуватиметься якісною математичною та статистичною обробкою експериментальних даних.

Вірогідність негативних наслідків експерименту:

      відсутність якісної фахової підготовки вчителів з проблем духовно-ціннісної освіти та виховання;

      відсутність явних позитивних зрушень в процесі створення системи розвитку аксіосфери особистості учня внаслідок нездатності повної реалізації завдань експерименту певним колом педагогічних працівників.

Очікувані результати

      Створення системи розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей в сучасному навчальному закладі, що забезпечує:

·         високий рівень навчання і виховання особистості учня;

·         високий рівень засвоєння надбань традиційної духовної культури;

·         високий рівень розвитку аксіосфери учнів;

·         високий рівень життєвої компетенції особистості учня; 

·         високий рівень розвитку інноваційного простору школи.  

Витяги, що стосуються питань свободи світогляду і віросповідання, діяльності церкви і релігійних організацій

                                                             

  КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

РОЗДІЛ I
Загальні засади

Стаття 11: Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

РОЗДІЛ II

Права, свободи та обов'язки людини і громадянина
Стаття 24: Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 35: Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Стаття 37: Створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

---

ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Вводиться в дію Постановою Верховної Ради України N 988-XII від 23.04.91 р.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1.

Завдання Закону Завданнями цього Закону є: гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.
Стаття 2.

Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації
В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Стаття 3.

Право на свободу совісті. Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

Стаття 4.

Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії
Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.
Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Стаття 5.

Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави
В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.
Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
Релігійні організації не виконують державних функцій.
Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації.
Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.
Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.
Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
Стаття 6.

Відокремлення школи від церкви (релігійних організацій)
Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.
Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму.
Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання.
Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування.
Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 279
ВІД 21 БЕРЕЗНЯ 2002 РОКУ

ПРО НЕВІДКЛАДНІ ЗАХОДИ ЩОДО ОСТАТОЧНОГО ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ ТОТАЛІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ КОЛИШНЬОГО СОЮЗУ РСР СТОСОВНО РЕЛІГІЇ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ПОРУШЕНИХ ПРАВ ЦЕРКОВ І РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
З метою остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР щодо релігії, забезпечення відновлення порушеної справедливості, захисту прав і законних інтересів релігійних організацій, дальшого процесу їх морально-політичної реабілітації, поліпшення відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості, створення сприятливих умов для утвердження принципів свободи совісті та віросповідної рівності постановляю:
• Міністерству освіти і науки України, Державному комітету України у справах релігій разом з Академією педагогічних наук України за участю церков і релігійних організацій розробити пропозиції щодо впровадження духовно-моральних цінностей у навчально-виховний процес та подати їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України.
 

РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

від 27 вересня 2002 р. № 564-р

ПРО ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПЛАН НЕВІДКЛАДНИХ ЗАХОДІВ ЩОДО ОСТАТОЧНОГО ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ ПОЛІТИКИ КОЛИШНЬОГО СОЮЗУ РСР СТОСОВНО РЕЛІГІЇ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ПОРУШЕНИХ ПРАВ ЦЕРКОВ І РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

З метою забезпечення виконання Указу Президента України від 21 березня 2002 р. № 279 (279/2002) "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій", створення належних умов для відновлення порушеної справедливості, захисту прав і законних інтересів релігійних організацій, утвердження принципів свободи совісті та віросповідної рівності:
• Затвердити перспективний план невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій (далі – перспективний план), що додається.
• Центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям забезпечити здійснення заходів, включених до перспективного плану.
• Покласти на Держкомрелігій координацію діяльності органів виконавчої влади з виконання перспективного плану.
• Держкомрелігій раз на півроку подавати Кабінету Міністрів України інформацію щодо виконання перспективного плану.

ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПЛАН

невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій

IV. Науково-просвітницька робота та інформаційне забезпечення
1. Здійснити заходи щодо впровадження в навчально-виховний процес нових форм і методів ознайомлення з духовно-моральними цінностями.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

м. Київ

№ 437 від 26 липня 2005

Про вивчення у навчальних
закладах факультативних
курсів з етики віри
та релігієзнавства

Починаючи з 1992 р., у загальноосвітніх навчальних закладах Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей рішеннями органів місцевого самоврядування було введено експериментальний предмет за вибором “Основи християнської моралі”.

На сьогодні предмети духовного спрямування (“Християнська етика”, “Християнська культура”, “Основи православної культури Криму”, “Основи мусульманської культури Криму” тощо) за даними обласних та міських управлінь освіти вивчаються в Автономній Республіці Крим, 17 областях України, містах Києві та Севастополі загалом у 4020 загальноосвітніх навчальних закладах, що становить 19,4% від загальної кількості. Відповідно, вивченням цих предметів охоплено близько 356 000 учнів, що складає 7% від загальної кількості.

Відповідно до статті 35 Конституції України, Конвенції про права дитини та на виконання доручення Президента України від 8 липня 2005 р. №1- 1657 щодо подолання морально-духовної кризи суспільства, поєднання зусиль держави, громадянського суспільства і Церкви у створенні високодуховного виховного середовища, забезпечення морально-етичного виховання учнівської молоді в загальноосвітніх навчальних закладах країни

Н А К А З У Ю:

1.Затвердити склад спеціальної комісії для розроблення змісту факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства (додаток 1).

2. Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти (Полянський П.Б.) організувати роботу спеціальної комісії та з урахуванням апробації вивчення курсів морально-етичної проблематики до 20.08. 2005 року визначитися з навчальними програмами факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства, які будуть впроваджуватися за принципом вільного вибору, та організувати їх обговорення в пресі та сайті міністерства.

3. Науково-методичному центру середньої освіти (Завалевський Ю.І.) забезпечити видрук навчального комплекту посібників факультативних курсів та забезпечити ними загальноосвітні навчальні заклади.

4. З метою дотримання статті 35 Конституції України щодо „права кожного на свободу світогляду і віросповідання”, надати батькам право вибору вивчення дітьми починаючи з 2005/2006 навчального року предмета етика у 5-6 класах або факультативних курсів морально-етичної проблематики, що апробуються в регіонах, за умови кадрового та навчально-методичного забезпечення з відповідним грифом міністерства.

5. Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, інститутам післядипломної педагогічної освіти, керівникам навчальних закладів організувати проведення роз'яснювальної роботи серед батьків та педагогічних працівників щодо права та порядку вибору вивчення курсів морально-етичної проблематики, або поєднання їх вивчення.

6. Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій до 15.08.05 року надіслати до Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України програми, навчальні та методичні посібники з діючих морально-етичних курсів для проведення науково-методичної експертизи.

7. Науково-методичному центру середньої освіти (Завалевський Ю.І.) організувати проведення експертизи навчальних програм, навчальних та методичних посібників з морально-етичних курсів з метою надання їм відповідного грифа міністерства.

8. Департаменту вищої освіти (Болюбаш Я.Я.), Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інститутам післядипломної педагогічної освіти забезпечити своєчасну, якісну підготовку та перепідготовку відповідних педагогічних кадрів.

9. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра В.О.Огнев'юка.

         Міністр                                                                                         С.М.Ніколаєнко

РІШЕННЯ

 колегії  Міністерства освіти і науки України

„Про концептуальні засади вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування”

                                                                                                           від 29 червня 2006 р.

                                                                                                           протокол N 8/1-2

          Заслухавши та обговоривши доповідну записку "Про концептуальні засади вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування (курси "Етика", "Основи християнської етики", "Основи релігійної етики"), колегія ухвалює:

 1. Схвалити концептуальні засади вивчення предметів духовно-морального спрямування у загальноосвітніх навчальних закладах та надрукувати їх у Інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України, газеті "Освіта України" та у відповідних фахових виданнях.

 2. Інституту інноваційних технологій та змісту освіти (Кудін А. В.) організувати видрук та апробацію навчальних програм і посібників з "Основ християнської етики" та "Основ релігійної етики".

 3. Департаменту вищої освіти (Болюбаш Я. Я.) спільно з керівниками вищих навчальних закладів забезпечити підготовку педагогічних працівників відповідного фаху.

 4. Контроль за виконанням рішення колегії покласти на заступника Міністра Огнев'юка В. О.

 Голова колегії, Міністр С. М. Ніколаєнко

Додаток

Колегії МОН Укр

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА

ПРО КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ПРЕДМЕТІВ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ

          Обов'язковою умовою соціально-економічного та духовно-морального прогресу, перетворення українського суспільства у розвинену цивілізовану націю є створення високодуховного середовища в суспільстві, формування у молодих людей високої моральної культури.

          На виконання доручення Президента України від 8 липня 2005 р. N 1-1/657 щодо поліпшення морального виховання Міністерством освіти і науки України була створена спеціальна комісія для розроблення змісту нових навчальних курсів. До її складу увійшли відомі вчені - філософи, педагоги, вчителі та представники різних конфесій.

          Результатом тривалої, кропіткої роботи комісії стало створення концептуальних засад вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морально спрямування. Концептуальними засадами визначено мету, завдання курсів, принципи їх побудови, кадрове забезпечення.

          Згідно законодавства України освіта в Україні є світською, вона забезпечує свободу совісті, гарантує вільне світоглядне самовизначення особистості, у тому числі можливість ознайомлення учнів з основами релігійних знань.

          Європейський досвід багатьох країн, зокрема Німеччини, Швеції, Греції, Росії, Румунії, Литви, Фінляндії показує, що вивчення предметів, які містять елементи релігійного, та, зокрема, християнського світогляду, може започатковуватися винятково на базі партнерських стосунків між різними конфесіями, державою і церквою, через діалог з батьками та учнями.

          Певний досвід впровадження предметів духовно-морального спрямування у системі загальної середньої освіти апробовано у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Рівненській та інших областях. Предмети духовно-морального спрямування такі як "Християнська етика", "Християнська культура", "Етика: духовні засади", "Основи православної культури Криму", "Основи мусульманської культури Криму" тощо вивчаються у чверті загальноосвітніх навчальних закладів.

          У цілому в країні в різних регіонах відбувається впровадження християнської етики та інших предметів духовно-морального спрямування з різною мірою зацікавлення з боку батьків, учнів та громадськості, глибини і якості викладання предметів і підготовки кадрів.

          Головними завданнями предметів духовно-морального спрямування є: ознайомлення учнів із загальнолюдськими цінностями та формування особистості учня на основі науково-філософської та християнської (мусульманської, іудейської тощо) духовної, моральної і культурної традиції; виховання свідомої, вільної та відповідальної особистості, здатної жити і творити в сучасному демократичному суспільстві; творення належних умов для глибшого самопізнання, розкриття та реалізації своїх творчих здібностей і таланту в позитивному річищі.

          Організація вивчення предметів духовно-морального спрямування здійснюється з урахуванням побажань батьків, учнів, педагогів, накопиченого досвіду викладання відповідних курсів, наявності належної кадрової і методичної бази, місцевих умов.

          Відповідно до затверджених Міністерством освіти і науки України Типових навчальних планів для 12-річної школи та відповідних листів МОН України передбачено вивчення в 5 - 6-х класах загальноосвітніх навчальних закладів, починаючи з 1 вересня 2005 р., за вибором батьків учнів предмета "Етика", або ж (а також) предметів духовно-морального спрямування в обсязі годин, передбачених для вивчення в 5 - 6-х класах предмета "Етики".

          За наявності бажання батьків, учнів, кадрового забезпечення і методичної бази предмети духовно-морального спрямування можуть вивчатися і в інших класах за рахунок годин варіативної складової навчальних планів.

          Концептуальними засадами передбачено з наступного навчального року у 5 - 6 класах вивчати такі курси: "Етика", "Основи християнської етики", "Основи релігійної етики". В рамках вивчення цих предметів вибір одного з них здійснюється на підставі письмових заяв батьків або осіб, що їх заміняють, з урахуванням думки учнів.

          Курс "Етика" реалізується через поглиблення знань про основні моральні норми та цінності українського народу, морально-етичні принципи сучасного суспільного та індивідуального життя людини, формування стійких установок на толерантність, милосердя, дотримання етикетних норм у повсякденному житті тощо, а також спрямовується на вироблення у школярів навичок морального самовдосконалення.

          Курс "Основи християнської етики" спрямований на впровадження в систему освіти традиційних для України християнських цінностей: істини, благочестя, добра, любові, краси, гідності, обов'язку, совісті, честі. Цей курс не пов'язаний із релігійними обрядами, матеріалом вивчення в курсі слугують кращі надбання християнської культури й філософії України та світу.

          Курс "Основи релігійної етики" є дисципліною освітньо-виховного, світоглядного та релігійно-культурного спрямування, що базується на моральних засадах світових релігій і вибудовується як фундамент життєвих цінностей сучасної людини, і спрямовується на формування толерантності, здатності до співжиття та взаємодії молодого покоління в полікультурному і поліконфесійному середовищі, поваги до свободи совісті, особистих релігійних переконань особи.

          У старшій школі знання про взаємозв'язки людей і суспільства, про моральний зміст культури та релігій, релігійні моральні цінності, історію та основні засади світових релігій поглиблюються у вивчення профільних предметів: релігієзнавства, філософії, курсу "Людина і суспільства" тощо.

         Згідно із Законом України "Про загальну середню освіту" предмети духовно-морального спрямування можуть викладатися вчителями загальноосвітніх навчальних закладів, які пройшли відповідну педагогічну підготовку у вищих навчальних закладах.

          Підсумовуючи вищезазначене, вважаємо, що підхід до вивчення предметів духовно-морального спрямування, запропонований у концептуальних засадах, сприятиме загальному зростанню ролі моралі в житті суспільства та подоланню міжконфесійних протиріч.

          Просимо розглянути доповідну записку та прийняти відповідне рішення.

Заступник директора департаменту загальної середньої та дошкільної освіти

Я. П. Корнієнко

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

ЛИСТ

Від   16.05.13      №  1/9-324                         

Про вивчення курсів духовно-морального

спрямування  у 2013/ 2014 навчальному році

16 квітня у Міністерстві освіти і науки відбувся Всеукраїнський круглий стіл на тему «Вивчення курсів духовно-морального спрямування: досвід, виклики, перспективи».

У ньому взяли участь вчителі курсів духовно-морального спрямування, методисти обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, члени Громадської ради з питань співпраці з церквами і релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки України, автори програм, підручників.

Учасники обговорили вплив викладання предметів духовно-морального спрямування на формування особистості дитини та на моральну атмосферу у школі;   взаємодію органів освіти, релігійних і громадських організацій у питанні забезпечення викладання таких предметів тощо. 

За результатами круглого столу   інформуємо  про наступне.

Міністерство приділяє значну увагу викладанню  курсів духовно-морального спрямування, в тому числі  факультативних курсів  з  християнської етики, оскільки їх вивчення сприяє формуванню в дітей традиційних для України християнських цінностей: істини, благочестя, добра, любові, краси, гідності, обов’язку, честі та совісті.

Натепер перелік навчальних курсів цієї тематики розширився, і учні мають можливість вивчати такі предмети за вибором: “Розмаїття релігій і культур світу”, “Історія релігій”, “Історія релігій світу і духовна культура”, “Історія світових релігій”, “Християнська етика в українській культурі”, “Основи православної культури”, “Християнська етика”, “Християнська культура”, “Етика: духовні засади”, “Основи Православної культури Криму”, “Біблійна та християнська етика”, “Моральне виховання”, “Основи християнської моралі та етики”, “Психологія духовного розвитку”, “Православна етика”, “Добротолюбіє”, “Криниці духовності. Біблія як текст: морально-етичний канон та естетичний феномен”, “Основи релігієзнавства”, “Цікава Біблія” тощо.

  Міністерство інформує, що у  наступному 2013/2014 навчальному році курс «Етика» буде  вивчатись у 5 класі за рахунок варіативної складової   Типових навчальних планів, як і  курси духовно-морального спрямування.

 Просимо довести дану інформацію до керівників загальноосвітніх навчальних закладів.

Заступник Міністра                                                                          Б. М.  Жебровський

Перелік

наукової, методичної, навчальної та додаткової літератури, з якою працює ЕНЗ

Піщанської ЗОШ І-ІІІ ступенівНовомомковської районної ради Дніпропетровської області

Надточій К.А., Спічак О.В., Ященко З.Г., Лаврик О.О. та ін..

І.	Наукова
	Назва книги, статті тощо	ПІБ автора (авторів)	Вихідні дані (видавництво для книги, назва, № журналу)	Рік видання	Посилання на книгу, статтю в мережі Інтернет
1	Основи християнської педагогіки	Вихрущ А.В.	Тернопіль,Освіта	1999
2	Виховання особистості	Бех І.Д.	Київ,Либідь	2008
3	Рівноапостольне служіння вчителя	Лобач О.О.	Журнал «Імідж сучасного вчителя»№3	2012	http://poippo.pl.ua/nml/imidzh-suchasnoho-pedahoha?id=991
4	Беседы о рискованном деле воспитания	Нембрини Ф.	Киев,Дух і літера	2015
ІІ.	Методична
	Назва книги, статті тощо	ПІБ автора (авторів)	Вихідні дані (видавництво для книги, назва, № журналу)	Рік видання	Посилання на книгу, статтю в мережі Інтернет
1	Орієнтовні плани-конспекти з факультативного курсу «Біблійна історія і християнська етика»	Рогова О.Г., Деряга Л.М., Скакун Н.М.	Дніпропетровськ - Полтава	2014
2	Уроки християнської етики. Посібник для вчителя	Шевчук М.	Київ	2013
ІІІ.	Навчальна
	Назва книги, статті тощо	ПІБ автора (авторів)	Вихідні дані (видавництво для книги, назва, № журналу)	Рік видання	Посилання на книгу, статтю в мережі Інтернет
1	Біблійна історія і християнська етика	Дроздовський О.М.	Київ,Генеза	2012	http://www.rokim.org.ua/db
2	Основи християнської етики	Сохань Г.	Львів,Світ	2009	http://pidruchnyk.com.ua/495-osnovi-hristiyanskoyi-etiki-sohan-5-klas.html
3	Читанка з основ християнської етики	Шевчук М.	Київ,Біблійна Ліга України	2013
4	Людина та її світогляд	Д.Гудінг, Дж. Леннокс	Львів,Міжнародний благодійний фонд	2009
IV.	Додаткова
	Назва книги, статті тощо	ПІБ автора (авторів)	Вихідні дані (видавництво для книги, назва, № журналу)	Рік видання	Посилання на книгу, статтю в мережі Інтернет
1	365 коротких історій для душі	Ферреро Б.	Львів,Свічадо	2014	http://dyvensvit.org/componen
2	Мудрість отців пустелі	Ансельм Грюн	Львів,Свічадо	2015

Орієнтовна тематика виховних годин духовно-морального спрямування

1-4 клас

«Що я ціную у житті»

«Я хочу стати кращим».

"Азбука ввічливості".

"Бути вихованим. Що це означає?".

«Життя людини – найвища цінність».

«Я людина»

"Дбай про інших".

"Найцінніше в моєму житті",

«Як навчитись стримуватись?»

"Мій день: хороше і погане",

"Для чого живе людина?".

"Віра у себе".

«Завтрашній характер — у сьогоднішньому вчинку».

"На кого я хочу бути схожим у житті?".

"Мій ідеал".

"Твої норми поведінки".

"Що означає бути вихованим".

"Чуйність і байдужість".

"Зубів немає, а людину гризе".

"Як зробити правильний вибір".

"Як стати людиною".

"Не кидай слів на вітер",

"Який Я? Яким я хочу бути? "

"Дужий той, хто самого себе перемогти може ",

"Якщо ти погано вчинив",

"Як стати добрим? ",

"Квіти людської душі (про людські цінності) ",

"Мудрість людської турботи",

"Поведінка у храмі",

"Іспит на вихованість",

"Ні агресії і насильству",

«Таємниця Різдва»,

« За що українці шанували святого Миколая».

5-7 класи

"Життя – найдорожчий скарб".

"Чи щось без серця зрозумієш".

"У пошуках власного ідеалу".

"Стратегія прийняття моральних рішень".

"Як долати труднощі і випробування. "

"Заздрісник сам собі ворог".

"Життя не вічне – вічні цінності людські.

"Вміння знаходити себе в суспільстві".

"Характер людини: як він формується".

"Відповідальність – найкращий путівник у вчинках".

"Співчуття – перший крок до людяності".

"Турбота за інших людей – головний обов'язок у житті".

"Вдячність".

«Моральні орієнтири наших предків».

«Святині нашого краю».

 «Милосердя – душі осердя».

 «Святий Миколай – найшановніший святий українського народу».

8 клас

«Екологія слова. Чим загрожують нецензурні слова».

 «Християнські традиції українського народу».

"Яка людина заслуговує на повагу інших".

"Ким бути і яким бути".

"Створення життєвого проекту саморозвитку".

"Фізична краса не постійна, а духовна — вічна".

"Як подолати невдачу?".

"Наодинці із собою".

"Сам собі вихователь".

"Кодекс чесної особистості".

"Шлях до себе",

"Умій сказати НІ".

"Як долати агресивність".

"Як жити в мирі з людьми",

 «Зло нічого не несе крім зла».

 «Гординя та зарозумілість».

 «До чого призводить неповага до батьків»

 «Покрова – одне із найшановніших свят українського козацтва».

9 клас

"Бережи честь змолоду»

"Без добрих справ немає доброго імені".

"Про культуру почуттів".

"Любов до ближнього — джерело величі людини".

"Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла?".

"Не зраджуй у дружбі, материнстві, батьківстві".

"Правда життя".

"Інтернет не лише твій друг",

"Духовність і здоров'я".

"Людина народжується для вічності".

"Умій дати слово і його дотримати".

"Добро і зло...".

"Ризики в Інтернеті",

"Обов'язок. Відповідальність. Совість".

"Право і мораль".

"Інформація — запорука освіченості".

"Моральний ідеал і його місце в житті людини

"Бережи честь з молоду",

"Якщо я для себе, то навіщо я?"

 «Що означає бути духовно багатим».

 «Як виховати в собі поступливість, терплячість, милосердя».

 «Поважай старість».

 «Емансипація. ЇЇ наслідки».

 «Чому потрібно вибачати»

«Сучасні вавилонські вежі».

«Величне свято Воскресіння

10-11 класи

"Свобода чи вседозволеність".

"Моральна мотивація вчинку".

"Моральні основи взаємин юнаків і дівчат",

"Твоє репродуктивне здоров'я",

"Моральні основи сім'ї".

"Пріоритети подружнього життя".

"Духовні скарби народу.

Найстрашніші втрати — духовні".

"Про віру, культуру, освіту".

"Мистецтво жити гідно".

"Що таке совість?".

«Культура поведінки закоханих».

"Загальнолюдські цінності: осмислення вічних істин"

"Людина. Доля. Душа".

"Проблеми батьків та дітей".

"Сучасні аспекти родинного виховання".

"Духовна єдність поколінь".

 "Українська сім'я — основа міцності держави".

«Що впливає на втрату репродуктивного здоров'я»,

"Ідеї тендерної рівності в системі ціннісних орієнтацій сучасної молоді".

 «Хто в домі господар».

 « Дві заповіді любові».

«Содом та Гоморра сьогодення»

 «Що означає жити по совісті».

«Людині бійся душу ошукать..»

«Біблійна основа довголіття»

«Що ж означає любити?»

 «Як створити міцну сім'ю?»

ДОПОВІДЬ НА ПЕДРАДУ     

Християнські цінності в сучасній системі освіти.

Дерево без кореня може загинути, так і народ без збереження своїх духовних коренів і традицій може асимілюватися і зникнути з лиця землі. Сила народу – у зв'язку з минулими поколіннями. Постаті Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Нестора Літописця, Григорія Сковороди, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, , хірурга і святителя Луки Войно-Ясинецького, вченого Пирогова знає весь світ. Вони зросли на християнських традиціях. Тож давайте докладемо зусиль, щоб наші учні якомога більше дізналися про своє духовне коріння, про наші неповторні християнські традиції і пишалися ними.

      Метою навчально-виховного процесу має стати не тільки надання основ знань з різних предметів, але й формування духовно і морально зрілої особистості. Ситуація в державі залежить від кожного з нас.

Проблема духовно-морального виховання особистості завжди була однією з актуальних, а в сучасних умовах, зважаючи на системну кризу, яка охопила наше суспільство, вона набуває особливого значення. Адже, незважаючи на те, що людина живе у матеріальному світі і тому має потреби матеріальні, духовні ідеали завжди вважалися вищими, важливішими цінностями. А проте останнім часом спостерігається суттєве погіршення моральних взаємин між людьми, зростання цинізму, брутальності, жорстокості, агресивності, невміння зрозуміти одне одного, виявити повагу, толерантність, емпатію, милосердя, справедливість. У зв'язку з цим проблема духовного виховання підростаючого покоління набуває особливої актуальності.

Стратегія сучасної освіти в Україні виходить з положень Конвенції ООН про права дитини (20 листопада 1959 року), де зазначається, що дитині «має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості і сприятливі умови, які б надавали змогу розвиватися фізично, морально, духовно…»

Розвиватися фізично учням допомагають уроки фізичного виховання, розвинена система спортивних гуртків та секцій, проводяться спортивні змагання на різних рівнях. Моральному розвитку сприяють виховні години, різного роду виховні заходи, зустрічі. Найбільше уваги приділяється інтелектуальному розвитку дитини. І дехто хибно вважає, що знання і є показником духовності. Це не так!

Ми часто вживаємо слово «духовний», надаючи йому різного значення: інтелектуальність, начитаність, різнобічність знань». Духовність – доволі складне й інтегроване поняття, воно походить від слова «дух» – внутрішній стан, внутрішній світ людини, її свідомість, її орієнтація. Поняття «духовність» не є тотожним поняттю «моральність». Однак між ними існує взаємозв'язок, бо моральні норми поведінки визначаються духовними цінностями людини. Одиницею вимірювання

духовності є ціннісні орієнтації, пов'язані з моральністю. Багатьом зрозуміло, що духовність пов'язана з релігією.

Християнське вчення стверджує, що людина – трирівнева істота, яка має дух, душу і тіло. Якщо один з цих рівнів не розвивається, то страждають інші, страждає вся людина, навколо неї страждають оточуючі, страждає все суспільство. Причому дух повинен підпорядковувати собі душу і тіло. А не навпаки. Відповідно до цього, якщо в дитини більше розвивати тіло і розум, ніж дух, вона не може бути повноцінною, щасливою.

Для багатьох цілком очевидним є той факт, що духовний розвиток особистості неможливий без релігійної освіти.

Досвід демократичних держав свідчить про те, що право громадян на релігійну освіту незаперечне, закріплене в конституціях багатьох країн, не суперечить загальній світськості освіти в цих країнах. Право на релігійну освіту є невід`ємним правом учнів на доступ до інформації і, причому правом на вивчення саме свого віросповідання.

Релігія викладається в публічних школах майже усіх країн Західної Європи, причому у школах більшості розвинених європейських держав релігійне виховання безперервно відбувається впродовж багатьох століть.

Сьогодні предмет, який призначений для релігійної освіти, має різні назви у різних країнах:

-   релігія (Бельгія, Греція, Іспанія, Фінляндія),

-   навчання християнської моралі (Данія),

-   основи релігії (Австрія, Норвегія, Нідерланди),

-   релігійне навчання (Швеція, Ісландія),

-   релігійне виховання (Португалія, Великобританія, Німеччина),

-   релігія та етика (Люксембург),

-   релігійні рухи (Нідерланди, середня школа).

-   основи православної культури (Росія),

-   історія Вірменської церкви (Вірменія)

Характер навчання релігії у західноєвропейських школах вирішальною мірою залежить від моделі державно-церковних відносин у тій чи іншій країні. Як правило, принцип нейтральності держави в її ставленні до релігії ніде в Західній Європі не означає байдужості до релігійних цінностей. І, скажімо, принцип нейтральності для публічних шкіл зовсім не означає, що такі школи мусять бути цілковито секулярними та/або повністю вилучати навчання релігії зі своїх програм.

Професор Острозької академії, автор підручників «Основи християнської етики» В. Жуковський характер ставлення освітян Європи до релігійної освіти в різних країнах визначає як:

–пізнавально-активний (Португалія, Великобританія, Німеччина, Ірландія, Данія);

– пізнавально-енциклопедичний (Нідерланди, Австрія, Швеція, Норвегія);

– ігноруючий, або нейтральний (Болгарія, Словенія, Швейцарія, Франція).

Перші два підходи характерні для більшості економічно розвинутих європейських країн, останній – країнам постсоціалістичного табору і деяким розвиненим країнам.

Професор, завідувач кафедри германських і слов'янських мов Університету Бригма Янга (США) Дональд Карл виділяє 4 види релігійної освіти:

1)     Наставляння в єдиній релігії;

2)     Наставляння в одній із кількох релігій;

3)     Викладання релігієзнавства або етичного виховання;

4)     Відсутність релігійної освіти в публічних школах.

Під «наставлянням» розуміється викладання вчення певної релігійної організації учням, які є членами цієї організації. Таке наставляння в державних школах часто – але не завжди – ведуть церковнослужителі конкретної конфесії. В усіх країнах, які поважають принципи свободи совісті, учні публічних середніх шкіл мають право не відвідувати такі курси або батьки мають право звільнити своїх дітей від цих курсів.

Наставляння в єдиній релігії пропонують учням середньої школи європейські або ісламські країни, де переважна частина учнів є мусульманами або членами католицької або православної церков: Греція, Йорданія, Італія, Польща, канадська провінція Квебек.

Наставляння в одній із кількох релігій відбувається в Австралії, Німеччині, Іспанії, Філіппінах, де учням пропонуються вибір між католицизмом та протестантизмом. Усі країни надають учням вибір: в Австралії – вільний час, у

Німеччині – етичне виховання, в Іспанії – іудаїзм та іслам.

Під «релігієзнавством» розуміється викладання історії релігії або викладання об'єктивного, наукового огляду сучасних релігій. Курси з релігієзнавства викладаються у Нідерландах, Норвегії, Фінляндії й Швеції. Зазвичай ведуть їх самі вчителі цих шкіл, у Фінляндії – спеціальні викладачі, що закінчили семінарії. У складі курсу переважає історія християнства. Ці курси для школярів іноді включають і огляд етичних принципів.

Багато хто думає, що огляд світових релігій цікавіший, аніж наставляння в якійсь одній вірі. Крім того, вони вважають, що курси з релігієзнавства допомагають зменшити забобони учнів щодо нетрадиційних релігій. Але, як стверджує професор Дональд Карл, загальна ефективність релігієзнавства або етики в середніх школах з метою підвищення толерантності поки в науковій літературі не доведена. До того ж, викладання релігієзнавства в публічних школах проблематичне, тому досить важко сказати, що таке «об'єктивне викладання» певної віри або історії певної релігійної групи? Складно протестантові вчити католицизму так, щоб католики були цим задоволені, як важко православному викладати іслам так, щоб мусульманин був цим задоволений.

Під «етичним вихованням» розуміється об'єктивний, порівняльний огляд різних поглядів на етику й виховання характеру. Насправді такі курси з етики не «релігійні», але є невід'ємною частиною політики й завдань релігійної освіти в школах. Їх у державних школах звичайно ведуть учителі цих шкіл. Багато хто сумнівається в тому, що можна навчити етики без віри.

Вилучення релігії зі шкільної програми відбувається в Албанії, Бельгії, Білорусії, Бразилії, Венесуелі, Індії, Казахстані, Колумбії, Мексиці, Монголії, США, Швейцарії, Франції. Все той же Дональд Карл вважає, що одним із суттєвих недоліків такого підходу до релігійного виховання є те, що учні можуть лишитися в небезпечному «ідеологічному вакуумі».

          А тепер звернемося до конкретних прикладів.

У Греції освіта носить конфесійний характер і є обов'язковою. У початкових і середніх класах релігійна освіта і виховання відбуваються за догматами Грецької Православної Церкви.

У Великій Британії релігійна освіта віднесена до групи «фундаментальних предметів». Розділ 6 Акту про реформу освіти закріплює обов'язок усіх дітей щоденно бути присутнім на спільному богослужінні. Якщо батьки не погоджуються, вони мають право звільнити своїх дітей.

Цікаво організовано релігійну освіту в Данії. Там з першого по десятий клас учні вивчають основи християнських знань, цей предмет є обов'язковим. На основі Біблії учні знайомляться з культурними цінностями цієї країни. А старшокласники вивчають основи всіх світових релігій.

В Італії уроки релігійного виховання проводять у державних та приватних дитячих садках і початковій школі — дві години на тиждень, і лише одну годину на тиждень у старшій школі. Втім, якщо дитина після 13 років не хоче продовжувати релігійну освіту, вона може натомість вивчати інші навчальні дисципліни.

У преамбулі Конституції Ірландії воздається честь Пресвятій Трійці. Освіта носить конфесійний характер.

Конституція Румунії стверджує: «В державних школах релігійна освіта організовується і гарантується законом».

Повчальною для нас, українців, є історія релігійної освіти в Німеччині, дослідженням якої займалася кандидат педагогічних наук, викладач кафедри гуманітарних дисциплін Рівненського інституту Київського університету права Артерчук Тетяна. У своїй статті «Урок релігії в державних загальноосвітніх закладах Німеччини» вона пише, що упродовж тривалого часу урок релігії в Німеччині був важливим обов'язковим предметом; читання, письмо та співи вивчалися на прикладі Біблії та катехізису. Зображуючи еволюцію релігійного виховання, науковець доводить, що відмова від нього стала однією з причин розв'язання Німеччиною І світової війни і виникнення фашизму. Німці на власній історії переконалися про необхідність проведення уроків релігії в школах.

У сучасних німецьких школах співіснують юдейський, мусульманський і переважно християнський уроки релігії, причому останні розподіляються на євангельську та римо-католицьку конфесії, а в Нижній Саксонії ще й на православну. Школярі мають конституційне право брати участь у заняттях релігії власної конфесії. Вони мають право також на звільнення від занять релігії або ж на вивчення альтернативних морально-етичних дисциплін. До виповнення 12 років рішення щодо участі дитини у заняттях з релігії приймається її батьками. З дванадцятирічного віку таке рішення батьків має бути підкріплене згодою дитини. Після 14 років дитина вважається «релігійно повнолітньою» і самостійно приймає всі рішення щодо своєї релігійної приналежності, а також щодо участі в уроках релігії.

Урок релігії входить у розклад занять і є чітко фіксованим для всіх типів шкіл. В усіх класах початкової школи релігія викладається 2 години на тиждень.

У державних школах Австрії християнська етика є обов'язковим предметом. Якщо ж школярі відмовляються від релігійних занять, вони можуть відвідувати уроки з так званої світської етики. Держава контролює цей процес.

У Фінляндії заняття з релігії та етики — це установлена законом складова турботи про дитину. Тести з релігійних або світоглядних знань є обов'язковими для вступу до університетів.

У країнах Євросоюзу, які мали досвід тоталітарної комуністичної влади, наприклад у Польщі, Чехії, Естонії, ці проблеми теж вирішено толерантно й розумно. Так, у польських середніх школах релігійні заняття з католицтва запроваджено з 1992 р., причому зміст релігійного навчання визначається церковною владою. Проте якщо батьки не хочуть, щоб їхня дитина опановувала ази католицтва, їм запропонують уроки інші конфесії. Приблизно за таким самим принципом здійснюється освіта в державних і приватних школах Чехії. Теологічні факультети в цій країні існують у п'яти університетах, причому лише в Карловому університеті у Празі їх три (католицький, протестантський і гуситський). В Естонії, де переважно державні школи, вивчення релігії є добровільним і позаконфесійним. Принципи і теми релігійних занять визначено в навчальних планах, затверджених міністерством освіти. Але батьки самі вирішують, вивчатиме їхня дитина основи релігії чи ні.

Одним із шляхів духовного розвитку школярів на Україні є впровадження курсів духовно-морального спрямування, що розпочалося в деяких регіонах України з 1992 року.

Відповідно до рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 29 червня 2006 року вивчення таких курсів стало можливим в усіх регіонах нашої держави. Законом України «Про освіту» визначено один із принципів освіти – «органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традицією». Так склалося, що історія, культура українського народу формувалася на основі християнського віровчення. Одним із ефективних методів знайомства учнів зі своєю культурною традицією і є вивчення курсів духовно-морального спрямування.         

  Християнська освіта – надзвичайно складна галузь педагогіки, особливо в державній школі. В ній немає простих рішень як стосовно цілепокладання, так і стосовно методології та методики досягнення поставлених цілей.

Виділення особливого, педагогічного напрямку в релігійній освіті – навчання з (від) релігії – має велике теоретичне значення та практичну реалізацію в загальноосвітній школі, даючи можливість визнання релігійно-орієнтованих курсів гуманітарними навчальними предметами, які цілком можливо розглядати як необхідний фактор розумового, морального та естетичного розвитку особистості, психічного та духовного оздоровлення, осягнення учнями оточуючого світу та культурних надбань, розширення кругозору тощо.

Педагогіко-розвивальний напрямок є найбільш адекватним школі сьогодення. Він дозволяє максимально використовувати виховний потенціал християнської моралі та культури. При навчанні «з релігії» шкільні уроки з курсу «Біблійна історія та християнська етика»:

§  повинні бути процесом, пов’язаним із здивуванням і замешканням, а не з джерелом запитань, до яких учні не знають звідповідей;

§  повинні стати творчою лабораторією розвитку духу, а не суворим підручником або навчальним планом вивчення віровчення;

§  повинні виховувати здатність читати і переписувати історію власного життя;

§  повинні знайомити учнів з різноголоссям світоглядної думки перед фактом зростання тенденцій фундаменталізму;

§  повинні узгоджувати принцип висвітлення навчального матеріалу з спрямованістю на особисте переживання учня;

§  біблійна історія та християнська етика повинні стати ресурсом духовного зростання, джерелом радощі і втіхи, розкривати перед учнями багатства духовного світу та їх власної душі;

§  біблійна історія та християнська етика повинні ознайомити учнів з реальністю релігійного подвигу (пробудження, очищення, осяяння, преображення, обожнення) тобто формувати уявлення про нескінченну перспективу розвитку людської особистості.

         Розв’язання поставлених завдань має відбуватися на наступних принципах.

1.     Системність навчання.

         У процесі навчання учень має отримати деякий об'єм знання, який не повинен бути простим набором розрізнених фактів, повинен включати в себе розуміння принципів, на яких можлива систематизація фактів. Це досягається через надання структурних схем, чіткого набору ключових понять, логічності викладу, зв’язку тем з застосуванням доречної яскравої наочності. При цьому треба пам’ятати, що змістовне наповнення уроків повинно знаходитися в межах християнського віровчення та морального вчення, що є перевіреною часом запорукою системності християнського світогляду.

2.     Визначення цінностей.         

           Ні знання, ні розуміння не повинні перебувати в свідомості учня мертвим вантажем, як підсумок вивченого або просто того, що відклалося у пам’яті, якщо дійсно відклалося. Християнська освіта передбачає трансформацію світогляду людини під впливом того, про що вона дізнається. В навчальному процесі ця трансформація включає в себе розвиток здібності знаходити в засвоєному знанні найбільш цінне, тобто самостійно визначати певні ідеали, мета існування яких – напрямок руху та компаративна (або порівняльна) функція, коли особистість здатна визначити із запропонованого матеріалу вищу цінність певної чесноти чи події та порівняти свій сучасний стан з визначеною цінністю.

           Для досягнення цього бажано робити наголос не просто на ознайомленні учнів з біблійними сюжетами, а на значення того чи іншого біблійного тексту; при зверненні до богословських питань потрібно не лише надавати учням визначення, словники та ключові біблійні вірші, а пропонувати дослідження ідей, що стоять за ними.

3.     Шлях до удосконалення.

           Йдеться про центральну ідею християнської освіти: надання учню не тільки суми знань, а імпульсу для придбання знань. Для цього можна учнів залучати, наприклад, до активного збору, аналізу та підготовки навчального матеріалу через завдання випереджаючого характеру, постановку дискусійних запитань, створення проблемних ситуацій та інші прийоми, спрямовані на активізацію духовного пошуку.

           Важливою умовою адаптації педагогіко-розвиваючого напрямку релігійної освіти до умов сьогодення є перехід на діалогові форми навчання, під якими слід розуміти не просто більш активне використання бесіди, як дидактичного метода, але якісну зміну взаємовідносин учасників освітнього процесу, що відповідає кардинальному перенесенню центра уваги з об’єкта та предмета вивчення на учня. Вступати в діалог з учнем означає, по-перше, віддавати йому ініціативу, стимулювати учня до постановки запитань, до інтерпретації біблійних текстів та етичних вимог, а по-друге а заклик до активної участі в інтерпретації та пошуці сенсів релігійних явищ, залучення учнів до власного духовного пошуку через таке використання ресурсів біблійної історії та християнської етики так, яке дасть змогу навести мости між мудрістю, що зберігається в них і щоденним досвідом та особистими переживаннями дітей і підлітків. Якщо ми будемо здатні дати можливість дитині подивитись на її власні переживання й досвід в їх глибині, а після цього введемо релігійні поняття в коло цього досвіду, ми не тільки допоможемо їй розвинути продуктивні релігійні уявлення, але й дамо можливість оцінити ступінь їх відповідності життєвому досвіду.

           Для цього на уроці потрібно забезпечити учнів наступними можливостями:

-         практикою поглибленої рефлексії над власним досвідом;

-         створенням первинних зв’язків між думкою та досвідом;

-         проясненням індивідуальних потреб, інтересів і запитань учнів, які мають відношення до теми уроку;

-         розвитком уявлення про себе та свої почуття (любов, совість, відповідальність);

-         розвитком уявлення про почуття інших;

-         розвитком уявлення про те, що складає основу людських взаємин у світлі біблійної історії та християнської етики, а отже й розвитком релігійного розуміння.

Надання цих можливостей повинно спонукати учнів:

-         висловлювати власні ідеї, думки, почуття щодо опрацьованого матеріалу;

-         розпізнавати специфічні риси біблійної мови та символізму через ознайомлення із;

а) зразками високохудожньої, поетичної і драматичної мови, кіномистецтва, засобами масової інформації (спочатку в світському, а потім в релігійному спектрі);

б) з контекстами (країна, життя, звичаї) вивчаємих тем;

г) з релігійними святами, урочистостями, богослужіннями, як із символічним виразом віри послідовників

При цьому обраний для вивчення символ повинен бути чимось більшим, ніж звичайна наочність. Наприклад, для вивчення корисних копалин можна прочитати підручник, можна відправитися до найближчої шахти, а можна принести до класу зразки корисних мінералів та речовин. Також і з навчальним матеріалом: прочитати новий матеріал – це фактично сухо проінформувати (протягом найближчої перерви 80 % інформації вивітриться і про неї ніхто не згадає), відправитися до шахти – зануритися в освітнє середовище в надрах Церкви (варіант неможливий в межах чинного законодавства), залишається варіант з зразками, що стосовно уроків біблійної історії християнської етики означає дати можливість дитині доторкнутися до символу чи предмету, який несе в собі частку духовності. В якості такого предмету на уроці може виступати і біблійний текст, і дзвін, і свічка, і священне зображення.

           Організація діалогу, щодо власного досвіду, переживань та уявлень цілком можлива при використанні в педагогічному процесі методів, прийомів і вправ, що апелюють не тільки до мислення, але і до емоційного світу дитини, та створюють проблемні ситуації ціннісного вибору через:

-         ознайомленням з реалістичними та переконливими ситуаціями, уникаючи абстрактного моралізування;

-         вивчення, апробації та обговорення ситуацій, які вимагають здійснення морального вибору або морального висновку;

-         навчання оцінювати ситуацію, виходячи з наслідків обраного способу дії;

-         отримання уявлення про необхідність керівництва тими, чи іншими принципами при прийнятті моральних рішень;

-         формулювання цих принципів;

-         отримання уявлення про взаємозв’язок між вірованнями, переконаннями, мотиваціями та поступками;

-         прийняття мотивацій і переконань через ототожнення себе з героями ситуацій, що виявляють моральну свідомість;

-         перегляду власних емоційних переживань щодо можливих висновків розумного реагування на них.

           Після цього слід залучити учнів до унікальності ладу думки та свідомості, властивих релігії через надання можливостей:

-        вивчення апробації та обговорення ситуацій, в яких християнські вірування виступають в якості реального підгрунтя людських мотивацій, переконань та вчинків;

-       усвідомлення того, що релігійні вірування й переконання надають специфічне реагування на окремі емоційні переживання (здатність утримувати погані емоції, уникати гніву, образ тощо);

-       торкання до духовно-емоційної сторони релігійності через її специфічні прояви такі, як благоговіння, вшанування тощо.

-            потужний освітній потенціал щодо пошуку сенсів мають нестандартні ситуації, екстремальний характер яких (як екзистенціально-пограничних) сприяє актуалізації всієї ієрархії мотивів і стосунків учня (наприклад, невідповідність постулатів християнської етики окремій практиці сучасного людського буття).

           На останніх стадіях уроку перед учнями важливо ставити завдання переосмислення власних уявлень в світлі вивченого матеріалу.

           Педагогам потрібно пройти між гранню зайвої схематизації і теоретизації явищ релігійного життя, щоб не перетворити релігійні концепції на «музей понять» або на зведення освіти до вирощування цибулин та розведення морських свинок, і спокусою побудови нових «ірраціональних систем», заснованих на розповсюдженні квазірелігійних, чи окультних теорій і технологій. Урок може не розпочинатися і не закінчуватися молитвою, але при своїй серйозності та щирості, уникаючи пустого базікання й просторікування, цілком здатен бути глибоким служінням істині та Богу.

           Пам’ятаймо, що єдиний спосіб активізувати інтерес учнів до вивчення християнської спадщини – це наповнення його живим змістом, що відповідає учнівським життєвим питанням і потребам, бо власні переживання учня - це точка відліку, до якої додається новий досвід.

Окрім того духовний розвиток особистості в навчальних закладах України здійснюється через систему виховної роботи, яка базується на зверненні до християнських цінностей, та інтеграцію християнської етики в інші навчальні дисципліни.

Цікавим з цього погляду є досвід Авторської школи Миколи Петровича Гузика м. Южного Одеської області, в якій навіть тексти задач з математики , хімії, фізики мають християнське наповнення. Духовна освітньо-виховна система школи нараховує три складові: ранкові морально-етичні бесіди з учнями, які називають «Бесідами добра»; систематичне вивчення Біблії учнями 1-11 класів на спеціальних заняттях з основ християнської етики; повсякденне спілкування дитини з Божими істинами через навчально-виховну діяльність з академічних предметів та відповідних стосунків з учителями-християнами.

«Формування духовності особистості на засадах традиційних національних цінностей» - тема науково-дослідної та експериментальної роботи українського колежу ім. В. Сухомлинського (директор Хайруліна В.М.), в якому в 2005-2006 році було проведено апробацію структурно-змістової моделі загальноосвітнього навчального закладу як школи духовного здоров'я Вчителями колежу спільно з науковцями написано програму «Етика: духовні засади», створено її методичне забезпечення.

          Повчальною для нас може стати робота Кагарлицької ЗОШ №2 імені В. П. Дашенка, яка має статут школи духовності. Уся робота в цьому закладі спрямована на розвиток духовності учнів. Школа є опорною з біблійної історії та християнської етики. Як стверджує директор Кагарлицької ЗОШ, християнська культура, як і раніше в історії нашої держави стала об'єднуючим фактором для педагогів, учнів та їх батьків. Звернення до християнських джерел дало змогу створити атмосферу довіри, людяності, домашнього затишку.

          Заслуговує на увагу, на мою думку, і діяльність приватної школи м. Харкова «Співтворчість», де створено цілісну систему життєдіяльності на основі православного світогляду і православної культури. Невід'ємною частиною виховної роботи є авторський курс «Основи православної культури і виховання традиційної християнської моралі», який вже десять років впроваджується у Школі в рамках міського експерименту та погоджений з МОН України.

Лабораторією гігієни дітей та підлітків Київського інституту гігієни та медичної екології ім. О.М.Марзєєва АМН України було проведено серйозні дослідження, в ході яких було здійснено моніторинг здоров'я учнів, встановлено вплив на стан здоров'я школяра системи роботи закладу і викладання курсу ОПК.

Проведені дослідження показали, що створена система духовно-морального виховання зменшує такі негативні тенденції розвитку особистості, як негативізм та деструктивну агресивність, стабілізує позитивний емоційний стан колективу школи, формує позитивну життєву та навчальну мотивацію кожної особистості, підвищує цінність кожної особистості, спонукає кожного для плідної, продуктивної і, як результат, творчої праці.

Дослідження медиків, які свідчать про сутнісну (70%) залежність здоров'я людини від її способу життя, лише підтверджують антропологічні принципи християнського розуміння здоров'я як системної єдності духовного, душевного і тілесного устрою.

На основі християнської моралі та народних традицій побудована виховна робота Берлинської ЗОШ І-ІІІ ступенів, педагогічний колектив якої працює над реалізацією проекту «Сіймо добро і даруймо людям».

Підсумовуючи сказане, можемо зробити висновки:

1.    Духовний розвиток особистості – пріоритетний напрямок сучасної освіти.

2.    Духовний розвиток особистості неможливий без релігійної освіти.

3.    Релігія викладається в публічних школах майже усіх країн Західної Європи.

4.    Релігійна освіта може здійснюватися як при викладанні курсів духовно-морального спрямування, так і на інших предметах.

5.    Духовному розвитку учнів сприяє система виховної роботи навчального закладу.

Особливо гостро проблема духовного розвитку стоїть у підлітковому та молодіжному середовищі, так як саме даний соціальний прошарок суспільства найбільш схильний до зовнішніх впливів в силу своїх вікових особливостей. Відомо, що діти засвоюють і присвоюють цінності дорослих. А сьогодні ці цінності піддаються рішучому перегляду. Причому, відбувається це у вкрай нестабільній соціальній, економічній, екологічній, психологічній обстановці, в ході зміни типів духовної культури, в принципово зміненій моральній атмосфері, коли відкинуті всі колишні ідеали, цінності та авторитети. Все це актуалізує необхідність звернення до проблеми духовного відродження особистості, розвитку її духовно-моральної свідомості, що дозволяє їй активно, творчо включитися в суспільне життя третього тисячоліття, самореалізовуватися та самовдосконалюватися на основі духовно-моральних цінностей.

Тому мета сучасного освітнього процесу — не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти викликам глобалізації життя.

У глобальному світовому суспільстві молодь не повинна втрачати свою індивідуальність, глибоке відчуття єдності з українським народом, повагу до його духовних, моральних і культурних надбань. Незалежно від своєї національності та світогляду учень має змогу дізнатися про духовне коріння української нації, моральні традиції інших національностей, які складають єдиний народ України.

 Метою програми «Основні орієнтири виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів України», яка затверджена наказом МОН України від 31 листопада 2011 р. №1243,керівник проекту та автор концептуальних засад – Бех Іван Дмитрович, директор Інституту проблем виховання АПН України, доктор психологічних наук,є створення цілісної моделі виховної системи на основі громадянських і загальнолюдських цінностей як орієнтовної для проектування моделей виховних систем у загальноосвітніх навчальних закладах України.

Головне завдання сьогоднішньої педагогічної практики — створення вихов­ного простору. Виховний простір — це не тільки середовище, а й духовний простір учня і педагога, це простір культури, що впливає на розвиток особистості. У ньому має бути представлений весь комплекс цінностей культури і культурних форм життя. Це простір соціальних, культурних, життєвих виборів особистості, котра самореалізується у різних виховних середовищах (академічне середовище, клубне, середовище творчих майстерень тощо) на основі таких принципів виховання:

Принцип національної спрямованості. Передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; повагу, толерантне ставлення до культури всіх народностей, які проживають в Україні.

Принцип культуровідповідності. Вихованець і педагог спільними зусиллями перетворюють зміст історичного морально-етичного досвіду людства на систему відкритих проблем. Така проблематизація моральної культури слугує джерелом особистісного розвитку дитини, умовою засвоєння нею загальнокультурних надбань, а саме виховання здійснюється як культурологічний процес, формування базису культури особистості.

Принцип цілісності. Виховання організовується як системний педагогічний процес; спрямовується на гармонійний та всебічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу. Передбачає наступність в реалізації напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях: охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється різними соціальними інститутами, а також у навчальній та позанавчальній діяльності.

Акмеологічний принцип. Вихователь будує виховний процес так, щоб вихованець засвоїв найвищі морально-духовні цінності; створює умови для оптимальної самореалізації підростаючої особистості, розвитку її індивідуальних можливостей і здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах — міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів; формування умінь долати труднощі, прогнозувати наслідки своїх учинків; здатності свідомо приймати рішення.

Принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Учасники виховного процесу є рівноправними партнерами у процесі спілкування, ставляться уважно до поглядів один одного, визнають право на відмінність, узгоджують свої позиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться до вихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; зважає на його психічний стан, життєвий досвід, систему звичок і цінностей; виявляє емпатію, вдається до конструктивних та продуктивних виховних дій; схильний до творчості та педагогічної рефлексії.

Принцип адекватності виховання до психологічних умов розвитку особистості. Вихователь зосереджує свою увагу на дитині, бере до уваги її вікові та індивідуальні особливості, не форсує її розвитку, задовольняє фундаментальні потреби дитини (у розумінні, визнанні, сприйнятті, широкому ставленні до неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулює розвиток в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвого вибору.

Принцип особистісної орієнтації. Означає, що загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і неповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; не обмежує її в правах почуватися індивідуальністю; виробляє оптимістичну стратегію розвитку кожного вихованця; спрямовує зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості, довільної поведінки, базових якостей особистості.

Принцип превентивності. Держава, соціальні виховні інститути та громадські об'єднання здійснюють профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, допомагають їм виробити імунітет до негативних впливів соціального середовища. При цьому має бути забезпечена система заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру з формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин та різному прояву деструктивної поведінки, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих стосунків.

Принцип технологізації. Виховний процес передбачає науково обгрунтовані дії педагога та відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості та ведуть до кінцевої мети виховання. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності, певною мірою гарантує позитивний кінцевий результат.

Вказані принципи складають певну систему. Кожний принцип як важлива складова системи, взаємопов'язаний з іншими, їх гармонійне поєднання є запорукою ефективного виховного процесу.

Сучасний зміст виховання в Україні — це науково обгрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюють для ідентифікації вихованця із загальновизначеними цінностями і якостями. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власне ставлення.

Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави виявляється у патріотизмі, національній самосвідомості, правосвідомості, політичній культурі та культурі міжетнічних відносин.

Ціннісне ставлення до людей виявляється у моральній активності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості, працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності, совісті, терпимості до іншого, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогти іншим, обов'язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності, тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати і просити пробачення, протистояти виявам несправедливості, жорстокості. Показник моральної вихованості особистості — це єдність моральної свідомості та поведінки, єдність слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов'язаних з мистецтвом. Особистість, якій властиве це ставлення, володіє системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художні твори, здатна збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва, прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.

Ціннісне ставлення до себе передбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил. Воно є важливою умовою формування у дітей та учнівської молоді активної життєвої позиції.

Ціннісне ставлення до свого фізичного «Я» — це вміння особистості оцінювати свою зовнішність, тілобудову, поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність, функціональну спроможність, здатність відновлювати сили після фізичного навантаження, вольові риси, статеву належність, гігієнічні навички, корисні звички, стан свого здоров'я та турбуватися про безпеку власної життєдіяльності, здоровий спосіб життя, активний відпочинок.

Ціннісне ставлення до свого психічного «Я» передбачає вихованість у дітей та учнівської молоді культури пізнання власного внутрішнього світу — думок, переживань, станів, намірів, прагнень, цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливо навчити зростаючу особистість сприймати себе такою, якою вона є, знати свої позитивні і негативні якості, сприяти формуванню в неї реалістичної «Я»-концепції, готовності та здатності до самовдосконалення, конструктивної самокритичності.

Ціннісне ставлення до свого соціального «Я» виявляється у таких ознаках: здатності орієнтуватися та пристосовуватися до нових умов життя, конструктивно на них впливати; визначенні свого статусу в соціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими та однолітками; вмінні запобігати конфліктам, справедливому і шляхетному ставленні до інших людей.

Ціннісне ставлення до праці є важливою складовою змісту виховання особистості. Воно передбачає усвідомлення дітьми та учнівською молоддю соціальної значущості праці, розвинену потребу в трудовій активності, ініціативність, схильність до підприємництва; розуміння економічних законів і проблем суспільства та засобів їх розв'язання, готовність до творчої діяльності, конкурентоспроможності й самореалізації за умов ринкових відносин, сформованість працелюбності як базової якості особистості.

Основні орієнтири виховання розраховані на весь період виховної діяльності з учнями окремого класу з урахуванням їх вікових, індивідуальних та психолого-педагогічних особливостей та передбачають роботу з учнями 1-4, 5-9 та 10-11 класів.

«У процесі виховання класний керівник (вихователь) керується особистісно орієнтованим підходом до здібностей, нахилів кожної дитини, тим самим створюючи умови для саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації на основі національних та загальнолюдських цінностей», – зазначається у тексті документа.

Сучасне виховання має стати засобом розвитку духовної культури, зупинення соціальної деградації, стимулом пробудження високих моральних якостей, особистісної відповідальності дітей та молоді.

Розробники документа підкреслюють, що відсутність у частини молоді навичок конструктивного спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки. Як наслідок – "втеча молоді від реальної дійсності" в алкоголізм, наркоманію, віртуальне комп'ютерне середовище.

Соціальні умови, що продукують меркантильність і цинізм, призводять до деформації системи цінностей у доволі значної кількості громадян України.

Основними орієнтирами виховання визначено, що першим і найважливішим чинником виховання є сім'я, яка через власну культуру, мову, цінності виявляє значний вплив на виховання підростаючого покоління. Другим важливим чинником є школа, яка сьогодні покликана, в першу чергу, стати осередком виховання, в тому числі, самовизначення і самореалізації кожної особистості.

Успішність виховання школярів великою мірою залежить від особистості вчителя, який повинен володіти високими моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями, здатністю отримувати додаткові знання, що необхідні для практичної діяльності, йдеться в розроблених орієнтирах виховання учнів.

Водночас несприятливими чинниками, які гальмують процес виховання підростаючого покоління є брак знань, педагогічного досвіду, низький рівень життя, егоїзм, невизначеність сфери етичних взаємин вчителів, розбіжності у декларованих цінностях та цінностях життя, пріоритет особистісного перед професійним, порушення етичних норм тощо.

Взаємодія всіх учасників виховного процесу має забезпечити педагогічні умови ефективного духовного виховання школярів. Педагогічні умови повинні враховувати особливості впливу школи, сім'ї і соціальних інститутів. Створення необхідних умов на рівні школи передбачає визначення мети виховання, створення навчальних і виховних програм, спеціальну підготовку вчителів, організацію педагогічної і психологічної допомоги сучасній родині у вихованні підростаючого покоління.

Як бачимо, держава приділяє велику увагу духовному вихованню особистості.

 За концепцією розвитку гуманітарної сфери України, яка є пріоритетною в цілісному процесі реалізації української національної ідеї та державотворення, найвищою цінністю проголошується людина. Тому в «Державному стандарті…» змістом базової та повної середньої освіти насамперед передбачається створення оптимальних передумов «для всебічного розвитку особистості, виховання громадянина- патріота України».

        Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі курс «Біблійна історія та християнська етика» набуває особливої актуальності.

Основна мета навчально-виховного процесу в сучасній школі – навчити людину жити, сформувати ефективну особистість. Інноваційна освіта передбачає особистісне спрямування, компетентнісний підхід, творче начало, використання найновіших інформаційних технологій тощо.

Компетентність – загальна здатність людини діяти, яка ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, здобутих завдяки навчанню.

Водночас багато вчених, педагогів, письменників, журналістів, політичних і релігійних діячів вважають, що духовно-моральне очищення, оновлення суспільства можливе лише за умови звертання людей до справжніх духовно-моральних істин і цінностей, що подані в Біблії – Старому і Новому Завітах. Біблія – основа християнського віровчення, що з давніх часів прийняте українським народом.

Мета виховання, за твердженням представників гуманістичної парадигми виховання ціннісних орієнтацій, – навчити людину творити себе як особистість.

Гуманітарну лінію у становленні особистості розкриває саме християнська етика.

Одним із вирішальних засобів у становленні духовності людини, її ціннісних орієнтацій є християнська етика, що дає змогу відтворити адекватний рівень дійсності і виступає як універсальний шлях до перетворення загально релігійних цінностей у духовний світ особистості.

Християнська етика активно впливає на молодь, діючи на глибинні психологічні механізми людських емоцій, збагачує її духовний та моральний потенціал, розвиває прагнення до самовдосконалення.

Одним із напрямків прилучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча, екскурсійно-пошукова робота, інтегрований підхід до навчання.

Молодь тягнеться до світла, а вади сьогодення тягнуть її у темряву.

Більшість дітей відчувають потребу змінитися на краще, але не завжди прикладом для наслідування є православний життєвий досвід, дуже часто це потреба наслідувати кумирів, героїв комп’ютерних ігор, сучасних молодіжних книг.

Важливо проводити бесіди на морально-етичні теми, розв’язувати психологічні ситуації, звички, наводити приклади поведінки біблійних героїв.

  «Добрий вчитель не пропустить жодного зручного випадку, щоб навчити чомусь корисному» (Я.А.Коменський)

«Все, що перебуває у взаємозв’язку, повинно викладатися у такому ж зв’язку» (Я.А.Коменський)

Правильна реалізація міжпредметних зв’язків у процесі навчання дозволяє оптимізувати весь навчально-виховний процес і сприяє:

·       розвитку мислення, гнучкості та самостійності розумової діяльності, пізнавальної активності учнів (розвивальна функція міжпредметних зв’язків);

·       формуванню світогляду (виховна функція міжпредметних зв’язків);

·       співпраці вчителів-предметників, виробленню єдиних педагогічних вимог у колективі, погодженості у проведенні комплексних форм організації навчально-виховного процесу (організаційна функція міжпредметних зв’язків).

Підвищеної уваги потребує формування міжпредметних зв’язків у школі на сучасному етапі у зв’язку з введенням Державних стандартів освіти, коли активно відбувається процес інтеграції навчальних предметів.

Більшість вітчизняних педагогів одностайні у тому, що необхідно посилювати морально-етичне виховання шляхом залучення педагогічних можливостей християнських традицій.

« Немає жодного вищого мистецтва, ніж     мистецтво виховання. Мудрий вихователь створює живий образ, дивлячись на який, радіє Бог і люди…» (Свт. Іоанн Златоуст).

Методика виховання будь-якого предмета завжди ставить перед собою триєдині завдання: Чому вчити? Як учити? Чому саме так, а не інакше?

          Християнське вчення вчить, що будь-яка мета без Бога – безцільна, немає смислу.

          Немає кращого порадника у вихованні дітей, аніж ЛЮБОВ. Дитину треба виховувати так, щоб вона не могла образити свого батька або вихователя. Саме таке почуття ми і називаємо страхом Божим.

          Справа не в тім, щоб християнин тремтів, як лист, ховав голову у кущі чи покривався холодним потом.

          Мова про інше – християнин повинен відчувати постійну присутність Бога в своєму житті передусім як всеохоплюючої Любові.

          Зараз постійно звучать слова про те, що ми повинні дітям залишати більше свободи вибору – особливо, що стосується вибору віри. Але чому ми повинні мовчати про те, що цінно нам самим?

          У нас нормальним є зараз навчати дітей історії стародавнього світу, інформатики, математики, але як тільки справа доходить до віри в Бога – ні, ні, дитина повинна вибирати сама.

          Чому сама? Чому дорослі вибирають їй одяг, їжу?

          Чому про тілесну їжу ми печемося, а про духовну ні? Це просто спроба відійти від відповідальності. Боляче, коли в позиції сторонніх виявляються спеціалісти по вихованню.                                                                       

          Ми живемо в час розквіту науково-технічного прогресу, але занепаду духовних цінностей. Сказати, що ми живемо в складний час – нічого не сказати. За словами блаженнійшого Августина, ми і є час. Саме від нас залежить, яким буде наш час.

Бо якщо негаразди й незгоди у нас,

У суспільстві не можемо ладу знайти.

Це ж не просто і звідкись прийшов такий час

Знаєш: винен у цьому і ти!

          Ми повинні розуміти, що духовна хвороба суспільства – це змучена атеїзмом душа. І для того, щоб достукатись до заморожених сердець, потрібно, щоб воно відтаяло.(додаток 1)

          Гострота проблеми полягає в тому, що ті, кого призвано на ниву християнської педагогіки, самі заражені хворобами нашого суспільства. Тому очищати свої душі від гордості, підозріливості, лукавства треба всім. Усім пам'ятати, що ми не вчителі, а лише учні, постійні учні. «У нас один Учитель,- говорить Євангеліє, - Христос».

            Учитель, педагог, вихователь покликаний розвинути, пробудити найкращі якості душі дітей, запобігти руйнації духовного, психічного й фізичного здоров'я дитини.

Останнім часом в учительському середовищі стало модно говорити саме про якість навчання з предметів з метою успішної підготовки до ЗНО. Складається враження, що вчитель прирівнюється до робітника сфери обслуговування та навчаючи мови, математики, фізики, літературі, забуває, що він виховує, формує особистість юної людини. У дореволюційній школі були цілісними освіта та навчання, у наш же час розділено, причому нерівномірно, пріоритетною стала прагматична частина навчання, від якої значно відстає духовний розвиток, тобто освіта, бо освіта від слово освічувати, світло.

 Як наслідок – бездуховність – біль сучасної школи, суспільства.

Тож актуальним є використання в сучасному навчально-виховному процесі педагогічних надбань християнства.

Водночас багато вчених, педагогів, письменників, журналістів, політичних і релігійних діячів вважають, що духовно-моральне очищення суспільства можливе лише за умови звернення людей до справжніх вічних духовно-моральних істин і цінностей, що подані в Біблії, яка є основою християнського віровчення, що з давніх часів прийняте українським народом.

          Одним із вирішальних засобів у становленні духовності людини, її ціннісних орієнтацій є християнська етика, що дає змогу відтворити адекватний рівень дійсності і виступає як універсальний шлях перетворення загально релігійних цінностей у духовний світ особистості.

           У відродження втрачених духовних цінностей, утвердженні вічних моральних цінностей мові та літературі належить особлива роль.

          Велика роль слова в людському житті…

«Слово – найтонший різець, здатний доторкнутись до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватись ним велике мистецтво,» - писав Сухомлинський. «Спочатку було Слово, Слово було у Бога, Слово був Бог», - говориться в Євангелії від Іоанна.

Саме слово повинно стати на службу учителю, який має дбати, «щоб дикий звір не розікрав словесну череду» (св. Димитрій Ростовський).

Проте з православ'ям як віровченням сучасний підліток зустрічається не в простій, дохідливій формі. З проблемами релігії він зустрічається, насамперед, у художніх творах, при вивченні літератури. Труднощі тут двоаспектні: важко не лише учням, а й вчителям, які виросли, виховались і вивчились за інших умов і обставин.

          Ось доказ, один із багатьох можливих. Хто з учителів-словесників не знає оцих Шевченкових слів:

Ну що б, здавалося, слова?

Слова та голос. Більш нічого.

А серце б'ється – ожива,

Як їх почує.

           А чи багато хто знає, що йде за цими словами?:

Знать от Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди.

          Тисячі разів цитувалися перші рядки - і жодного разу наступні. Оце й була освіта й культура – з одміряних цитат.

          Сьогодні ми маємо можливість ознайомити дитину-підлітка із справжніми письменниками-християнами.

          Свідомо чи ні, а в повсякденному житті всі ми користуємося заповідями, цитатами, афоризмами з Біблії. До цієї Святої Книги християни звертаються щоденно, намагаючись звіряти з нею власні вчинки, думки, прагнення, бажання. Є багато випадків, коли невіруючі люди бралися її читати, щоб заперечити біблійне вчення, а закінчували тим, що ставали її щирими шанувальниками й віруючими. Так сталося з багатьма митцями й ученими.

          Біблійні сюжети й оповідання стали основою численних творів мистецтва – живопису, музичних шедеврів, скульптури, літератури, а крилаті слова з Біблії набули самостійного життя, біблійне походження багатьох навіть забулося, а їх мудрість живе у віках.

          Біблійні притчі є пізнанням істин людського життя. А гарний учитель не просто повідомляє істину, а вчить її знаходити.

          На уроках української літератури дев'ятикласники за програмою вивчають Біблію. Десять Заповідей Божих, притчі – матеріал, направлений на розвиток моральної, православної особистості, який не може викладатись опосередковано, буденно, ущільнено. Сучасні діти не повинні сприймати Святе Письмо як просто зразок літератури, особливої уваги заслуговує Особистість Господа нашого Іісуса Христа, Спасителя людства.

          Як донести Слово Боже підліткам, показати його істинність та життєву необхідність для кожного?

          Кожен учитель на свій розсуд може поєднувати навчальний міжпредметний матеріал. Продумуючи кожен урок, слід надавати перевагу таким формам роботи, які б сприяли виробленню в учнів потреби самовдосконалюватись, орієнтували б їх на християнські цінності, відповідальне ставлення до життя.

        Реалізувати поставлені завдання можливо використовуючи різноманітні форми, методи та прийоми навчання (відповідно до завдань уроку): слово вчителя, бесіди, демонстрація наочності, дидактичні ігри тощо, надаючи перевагу проблемно-пошуковим методам, груповій роботі, різним типам учнівської взаємоперевірки, самоперевірки, самостійній підготовці учнів, а найбільше – завданням творчого характеру.

Виховання християнської моралі в учнів на уроках літератури відбувається на набутті школярами знань про моральні якості письменників, літературних персонажів, на оволодінні вміннями узагальнювати окремі життєві факти митців, давати аргументовану оцінку вчинкам героїв художніх творів.

Одні з українських письменників були справжніми християнами, переконаними в істинності Святого Письма, інші мали помірковані погляди.

Так, наприклад, вивчаючи творчість Шевченка, учитель дає коротку оцінку відношенню Шевченка до релігії.

Пізнавальна робота учнів може бути представлена такими завданнями:

-        Що є Бог у поезії Шевченка?

-        Що становить сутність його молитви і віри?

-        Яку роль у житті Шевченка відіграли Псалтир і Святе Письмо?

-        Як ставився Шевченко до атеїстів?

 - Знайдіть у творах риторичні звертання до Бога та вислови.

Таких прикладів не перелічити. Трагедії «Сава Чалий» та «Переяславська ніч» М. Костомарова присвячені християнському всепрощенню, братолюбству навіть до ворогів, боротьбі за віру, причому вирішальну роль у цьому відводиться козакам. Лише перемігши ворога, можна його помилувати – такий реально-історичний смисл ідеї християнського братолюбства в осмисленні автора («Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав за друзів своїх» (Євангеліє від Іоанна 14:15)).

У п'єсі «Наталка Полтавка» устами героїв І.П. Котляревський промовляє:

Де згода в сімействі, де мир і тишина,

щасливі там люди, блаженна сторона.

Їх Бог благословляєть,

Добра їм посилаєть.

І з ними він живе.

У п'єсі «Хазяїн» І. К. Карпенко-Карий порушує актуальну на сьогодні проблему – жадоби, прагнення матеріального багатства. Жадоба – один із смертних гріхів у православ'ї. Гріх – хвороба душі, що веде до морального краху, її смерті ще за життя. А скільки ж сучасних «пузирів» нищать свої душі?

В Євангелії говориться: «Не збирайте собі скарбів на землі, але збирайте собі скарби на небі, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!» (Мф 6, 19:21)

Порушення Заповіді Божої - «Шануй батька й матір свою, і довголітнім будеш на землі» - бачимо у «Кайдашевій сім'ї» І. Нечуя-Левицького.

Зло веде до моральної деградації головного героя роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Чіпка порушує Заповідь: «Не вбий!». Вихід – іти шляхом самовдосконалення. А відтак – удосконалювати суспільство.

Гординя – найперший із смертних гріхів. Через гординю виникло зло. (Через гординю ангел світла повстав проти Бога. Через неї Каїн заздрить Авелю і вбиває брата, віддаючи душу сатані).

Кожного дня ми вибираємо між добром і злом, кому служити Богу чи дияволу.( «…хто робить добро, той від Бога, а той, хто чинить зло, не бачив Бога» (від Іоанна 1:11). Іісус відповідав: «…усякий, хто чинить гріх, той раб гріха» (від Іоанна 8:34). «Бо кожен, хто підноситься, той понижений буде, а хто понижується, той піднесеться» (Мф 23:12).

Свідченням невміння поєднати матеріальне і духовне є твори М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» та «Лісова пісня» Лесі Українки. Письменник, досліджуючи людську душу, показує єдину могутню силу, яка може перебороти зло-помсту, - це добро. («Бо як ви людям будете прощати гріхи їхні, то простить і вам Отець ваш небесний» (Мф 6:14)).

«Яка ж користь людині, що здобуде увесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф 16:26)

Усе частіше молоде покоління сприймає світ і життя в ньому як щось середнє між супермаркетом і задоволенням своїх примх. Тобто світ – це не спільний дім, а тимчасовий притулок. І байдуже, що буде з іншими, аби лишень задовольнити себе. Розбазарюючи все, людина руйнує себе.

Якщо ми не докладаємо всіх наших зусиль, щоб творити добрі справи, протистояти злу, за словами Апостола Павла, ми відрікаємося від Божественного призначення людини у світі.

«Усі так живуть, - чуємо дуже часто, – немає потреби бути «білою вороною,» - виправдовуємо себе ми, свій страх. Але Христос закликає: «Не бійтесь, бо я переміг світ!».

Усі свої здібності ми – педагоги, учителі (детоводители) - повинні реалізовувати у творчості, чесноті, любові, щоб через це вподібнитися Богу і здобути спасіння душі.

     Як уже зазначалося, виховання християнської моралі в учнів на уроках української мови і літератури відбувається шляхом реалізації міжпредметних зв'язків. Пропонуємо вашій увазі дидактичний матеріал, за допомогою якого можна здійснювати інтегроване навчання у 5 класі предметів українська мова, література та курсу «Біблійна історія та християнська етика» за програмами, які рекомендовані Міністерством освіти і науки України.

Виконуючи слова Господа нашого Ісуса Христа «пустіть дітей приходити до мене і не перешкоджайте їм» (Мк.10, 14), Свята Церква в усі часи свого існування приділяла велику увагу вихованню дітей, бо «таких є Царство Небесне» (Мф. 19, 14).

Як мудра і любляча Мати - Церква пропонує різноманітні способи виховання, використовує широкий набір методів і прийомів впливу на душу, яка розвивається. Богослужіння, церковний спів, священні зображення, духовне читання – все справляє глибокий вихований вплив на дитину. І сама належність до Церкви, церковність є підґрунтям вірного розвитку дитячої душі.

Але і поза церковними стінами існує життя, яке впливає на незміцнілі душі.

Потребують виваженої оцінки і окремі педагогічні методики, які претендують на звання «православних». Взагалі, кожен досвід, кожні напрацювання мають бути оцінені з позиції їх відповідності Церковному вченню, Переданню.

Орієнтирами для нас є Святе Письмо, праці святих педагогів: апостола Павла, святителів Климента Олександрійського, Іоанна Златоуста, Феофана Затворника, священномученика Фадея (Успенського) і багатьох представників передової науки, які вбачали сутність виховання у розкритті християнської особистості, оскільки сама душа, за словами Тертулліана, за своєю природою є християнкою. 

Міжпредметні зв’язки курсу «Біблійна історія та християнська етика» простежуються безпосередньо у вивченні тем

з курсу історії України,

світової історії,

української та світової літератури,

у проведенні виховних годин,

що сприяє різносторонньому оглядові та розумінню суті, навчального матеріалу і змісту виховної ролі прикладів з історії та вчинків літературних героїв.

У відродженні втрачених духовних цінностей, утвердженні вічних моральних цінностей мові та літературі належить особлива роль. Тому хотілося б щоб програма української мови та української літератури  були спрямовані на виховання духовно багатої людини.

Основна мета навчання рідної мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості. Зазначена мета передбачає здійснення навчальної, розвивальної і виховної функції освітнього змісту навчального предмета.

Зміст навчального матеріалу програми з української мови розподіляється на чотири змістові лінії: мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну.

Соціокультурна змістова лінія є засобом опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей. Реалізується ця змістова лінія на основі дібраних текстів відповідної тематики, що використовується як дидактичний матеріал мовної та мовленнєвої змістових ліній.

Відповідно до Державного стандарту програмою з української літератури передбачається «формування покоління молоді, здатним робити особистісний, духовно-світоглядний вибір…» У ній наскрізно втілено ключові компетентності, які сприятимуть розвитку особистості та її повноцінній самореалізації в сучасному житті.

Згідно з концепцією програми її змістове наповнення передбачає міжпредметні зв’язки, право вибору (для вчителя і учня).

Безумовно, українська мова і література, (як жодна інша навчальна дисципліна) має неабиякі можливості заглибитись у внутрішній світ людини (пізнати людину), розкрити багатогранність, діалектику людської душі.

Органічний зв'язок між вивченням християнської етики та українською мовою, українською літературою нерозривний. Оскільки християнські постулати, моральні засади загальнолюдського характеру є базовими, вони зумовлюють універсалізм шкільного курсу «Біблійна історія та християнська етика». Найперше це стосується дисциплін гуманітарного циклу. Тут інтеграція, взаємозв’язок нерозривні.

Вивчення духовно-етичних проблем, аксіологічні принципи, наголошені у програмі «Біблійна історія та християнська етика» полягають у врахуванні природи людини, вікових та індивідуальних особистостей, національних та регіональних особливостей, в органічному зв’язку з історією народу, традиціями, збагаченні дітей духовно-етичними знаннями, набутті вчинкового досвіду на основі тисячолітньої традиції християнства на нашій рідній землі. (Програма «Біблійна історія та Християнська етика» 1-11 клас)

Завдання курсу «Біблійна історія та християнська етика» полягає в ознайомленні з основними християнськими моральними цінностями; вихованні почуття поваги до традицій роду, любові до батьків і Батьківщини, формуванні особистості на засадах загальнолюдських цінностей (чесності, мудрості, щедрості, лагідності, покірності, справедливості, доброзичливості) та на основі  християнських історичних традицій; сприянні глибокому пізнанню світу, самопізнанню, розкритті та реалізації потреби творити добро, формувати почуття людської гідності.

Кожен учитель на свій розсуд може поєднувати навчальний міжпредметний матеріал, пропонуються  деякі шляхи та методику їх реалізації.

Продумуючи кожен урок, слід надавати перевагу таким формам роботи, які б сприяли виробленню в учнів потребу самовдосконалюватись, орієнтували б їх на християнські цінності, відповідальне ставлення до життя.

         На уроках української мови в 5-му класі реалізація завдання курсу «Біблійна історія та християнська етика» може здійснюватися і через ознайомлення із темами  розділів «Сторінками Старого Заповіту», «Святі люди української землі», «Сучасна людина й духовна культура України» з орієнтацією на сприйняття християнських морально-етичних цінностей як норми власної поведінки, і через аналіз художніх творів, і через діалогічне мовлення, через читання учнями вголос добірки текстів із завданням усно висловити свої міркування з приводу прочитаного. Це можуть бути: робота в групах, невеличкі інсценізації, створення діалогів, а як підсумок – висловлені думки про актуальні проблеми сьогодення.

Як відомо, навчальний процес на уроках літератури будується за принципом діалогу, полілогу, багатий на імпровізації.

Реалізувати поставлені завдання можливо, використовуючи різноманітні форми, методи та прийоми навчання( відповідно до завдань уроку): слово вчителя, бесіди, демонстрація наочності, дидактичні ігри тощо, надаючи перевагу проблемно-пошуковим методам груповій роботі, різним типам учнівської взаємоперевірки, самоперевірки, самостійній підготовці учнів, а найбільше – завданням творчого характеру.

Під впливом вище описаних міжпредметних зв`язків у дітей з`являється пізнавально-ціннісне ставлення до знань, тобто бажання і вміння учнів оцінити світоглядну і практичну значимість нових знань. Це підтверджує актуальність і доцільність забезпечення міжпредметних зв'язків курсів «Біблійна історія та християнська етика» та уроків української мови та літератури.

Ось так коротко проілюструвавши деякі вступні , але важливі моменти поєднання шкільних предметів ми поволі перейдемо до тієї сфери життя й дійсності, до якої всі належимо і про яку знаємо найбільше.

Сфера освіти - це одна із сфер суспільного життя людини, в якій вона перебуває досить великий проміжок часу. Це система, яка поєднує людей різних суспільних груп: є керівники, є підлеглі, є керівники над керівниками та вчителі над вчителями, є ті, які вчаться і ті, які навчають; є ті, які контролюють, як ті, які вчаться ставляться до своїх учнівських обов’язків. Загалом ця величезна система освіти та виховання, як суспільна структура, теж може бути побудована  на основі згаданих нами принципів. Для того щоб творити її гуманною,справедливою , і ефективною слід звернути увагу на принцип персональності (тут мається на увазі гідність людини: і учня, і вчителя, і батьків) і на принцип солідарності   (мікроклімат у педагогічних колективах, батьківських та вчительських спільнотах , готовність об’єднуватись, а не розділятись.  Корисним буде використання принцепу субсидіарності (допомогати і з пошаною ставитися до ініціативи кожного, навіть найменшого) та суспільного блага (все, що робимо - для добра кожного). Будуючи систему нашої освіти й виховання на таких принципах, ми матимемо більше високоефективних та елітних навчальних закладів, а також щасливих людей, учнів, вчителів і батьків.

ПРОЕКТ РІШЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ РАДИ

Заслухавши та обговоривши доповідь директора школи Надточій К.А. «Християнські цінності в сучасній системі освіти», педагогіна рада  стверджує, що для всебічного і гармонійного розвитку учня важливо, щоб освітній процес базувався не тільки на основі наукового осмислення дійсності, але й на скарбах духовного , морального та культурного надбання українського народу і людства в цілому. Надання основ знань про духовні, моральні й культурні цінності, про релігійну й духовну культуру може здійснюватись через впровадження курсів духовно-морального спрямування та через систему позакласної роботи. Курси духовно – морального спрямування викладаються за рахунок годин варіативної складової навчальних планів

 Вибір для вивчення предмету здійснюється на підставі письмових заяв батьків або осіб, які їх заміняють, з урахуванням думки учнів. Курси духовно-морального спрямування не передбачають безпосереднього навчання релігії, не включають релігійних обрядів, не ставлять за мету залучення до певної конфесії, а слугують фундаментом для усвідомлення вибору дитиною духовних та моральних норм. У процесі викладання предметів акцентується увага на традиційних для України християнських духовних, моральних і культурних цінностях.   

Передбачається інформування учнів про основи духовності, моралі та культури інших світових релігій. Зміст занять наповнюється матеріалом краєзнавчого, загальнонаціонального та місцевого рівнів. Широко використовуються матеріали з життя. У процесі навчання передбачається доброзичливе обговорення проблемних ситуацій, позитивних прикладів з літератури, Святого Письма, проведення екскурсій до храмів, перегляд кіно-та відеофільмів, репродукцій картин на біблійну та релігійну тематику, прослуховування сакральної музики тощо, здійснюються міжпредметні зв'язки.

Предмети духовно-морального спрямування можуть викладатися вчителями, які пройшли відповідні курси підвищення кваліфікації та мають відповідні знання.

 На підставі вищевикладеного педагогічна рада рекомендує:

1.Адміністрації школи

1.1. Створювати умови для якісного впровадження курсів духовно-морального спрямування в школі з урахуванням цінностей, норм, принципів, завдань, напрямів існуючих програм відповідно до потреб та інтересів учнів;

1.2.Спланувати роботу шкільних методичних об'єднань в напрямку ефективного впровадження в навчально-виховний процес принципів духовно-ціннісної освіти через призму сучасних педагогічних технологій;

1.3. Стимулювати ініціативу вчителів та учнів школи щодо участі у Всеукраїнських конкурсах «Юні знавці Біблії» та «Вчитель року» з основ християнської етики;

1.4. Посилити роз'яснювальну роботу з батьками щодо впровадження курсів духовно-морального спрямування.

1.5.Забезпечити варіативність духовно-ціннісної освіти через надання можливості вивчення факультативних курсів «Основи християнської етики», «Християнська етика в українській культурі», «Етика: духовні засади», «Розмаїття релігій і культур світу» та нового курсу «Біблійна історія та християнська етика» (за бажанням батьків, на підставі письмової заяви).

1.6.Забезпечити проходження курсів підвищення кваліфікації вчителів, які викладають курси духовно-морального спрямування.

1.7.Висвітлювати питання духовного виховання учнів на педагогічних радах, шкільних методоб'єднаннях, шкільних та класних батьківських зборах.

1.8.Сприяти інтеграції християнської етики в інші шкільні дисципліни.

1.9. Вивчити досвід учителів, які викладають курси духовно-морального спрямування з метою поширення кращого педагогічного досвіду в школі.

2.   Вчителям суспільно-гуманітарних дисциплін:

2.1. Поглиблювати знання учнів про духовно-моральні цінності в контексті сучасної етичної культури;

2.2. Сприяти засвоєнню елементів прикладної етики через ознайомлення з проблемним полем духовно-моральних цінностей;

2.3. Здійснювати духовно-моральне виховання на основі національних духовно-ціннісних традицій православної, світової та вітчизняної культур;

 2.4.Стимулювати формування навичок сучасного соціального життя, громадянського миру, національної злагоди в умовах полікультурного та поліконфесійного світу;

2.5.Сприяти оволодінню технологіями проектування і створювання позитивного ставлення до власного життя та життя оточуючих.

2.6.Використовувати морально-духовні надбання української та світової культури на уроках історії, української та зарубіжної  літератур.

 Перелік пропонованих тем.

Історія

«Історичні умови та причини виникнення християнства», 6 клас;

«Запровадження християнства на Русі», 6 клас;

«Роль християнства у становленні середньовічного західноєвропейського суспільства», 7 клас;

«Релігійне життя в Україні в ХУІІ ст. Петро Могила – видатний вчений, митрополит Київський, просвітитель ХУІІ ст.», 8 клас;

«Характерні риси розвитку християнства в новий час», 9 клас;

«Основні релігійні течії», 10 клас.

Українська література

«Уміння прощати і вірити в добро» (за оповіданням С.Черкасенка «Маленький горбань»), 6 клас ;

«Здатність співчувати ближнім» ( М.Стельмах «Гуси - лебеді летять»), 7 клас;

«Роздуми про сенс людського життя, моральний вибір людини» (за оповіданням Б.Харчука «Планетник»), 7 клас;

«Проблема гріха і покаяння» (за думою «Буря на чорному морі»), 8 клас;

«Роздуми про скороминучість людського життя на землі» (за поезією Т.Шевченка «Мені однаково»), 8 клас;

«Проблема морального вибору людини»(за І.Франком «Іван Вишенський» 8 клас;

«Християнські морально-етичні ідеали у творчості Григорія Сковороди», 9 клас;

«Усвідомлення того, що Свята Мати – джерело добра, яке змінює світ» (за творами Т.Шевченка «Катерина», «Наймичка»), 9 клас.

Світова література

«Утвердження християнських цінностей як єдино можливого шляху переродження людини» ( за твором Ч. Діккенса» Різдвяна пісня в прозі») 6 клас;

«Домінантні якості українських козаків: глибока віра, любов до батьківщини (за повістю М. Гоголя «Тарас Бульба»), 7 клас

«Готовність до непоказної самопожертви та любові до ближнього» (за твором О.Генрі «Останній листок»), 7 клас

«Біблія як пам'ятка світової літератури, енциклопедія знань, культурний фонд, моральний кодекс народу», 8 клас

«Людина і Бог у Середньовіччі», «Бачення світу в «Божественній комедії» Данте», 8 клас

«Висвітлення християнської доктрини злочину і кари у романі Ф.Достоєвського «Злочин і кара»», 10 клас

«Етапи духовного життя людини (провина-розплата-прощення) на прикладі образів Майстра і Понтія Пілата (за романом М.Булгакова «Майстер і Маргарита»)», 11 клас.

3.Вчителям музичного мистецтва та художньої культури

Реалізуючи державну програму

3.1.Дбати про збагачення духовного досвіду учнів, формувати культуру почуттів, пробуджувати особистісно-позитивне ставлення до національних духовних цінностей;

3.2.Створювати умови для передачі аури творів мистецтв та позитивної енергії учням;

 3.3.Організовувати та створювати умови для духовного осягнення музики в процесі діалогового міжособистісного спілкування.;

 3.4.Сприяти формуванню особистісного духовно-ціннісного досвіду школярів, розкриттю їх творчого потенціалу та розвитку усвідомлених музичних потреб у спілкуванні з музичним мистецтвом;

3.5.Стимулювати розвиток музичних здібностей у створенні проблемних емоційно-пізнавальних музично-педагогічних ситуацій;

3.6.У процесі навчання використовувати різноманітні види музичної діяльності школярів: слухання духової музики; вокально-хоровий спів; музично-дидактичні ігри; імпровізація (вокальна, інструментальна, ритмічна); інсценізація;

3.7. Поглиблювати знання учнів про духовно-моральні цінності на уроках музичного мистецтва;

3.8.Вчити учнів співпереживати та інтерпретувати, прилучатися до вітчизняних і загальнолюдських цінностей, самовизначатися у світі культури.

4. Формувати духовні та моральні цінності учнів в системі позакласної роботи (для використання в роботі класних керівників)

 4.1. Впроваджувати у навчально-виховний процес різні форми роботи за програмою курсів духовно-морального спрямування (виховні години, години спілкування, духовні бесіди, духовні зустрічі, тощо).

Години спілкування:

1 - 4 кл.

«Добрі вчинки як шлях до добра», «Що таке добро і що таке зло. Коли добро перемагає зло?», «Наш рід. Ми - християни», «Святкування Різдва в Україні», «Найважливіші свята для християн», «Чесне слово. Дотримання чесного слова», «За що цінують працю», «Золоте правило життя», «Сила наших слів», «Заповідь злагоди та довголіття. Шануй батька свого й матір» та ін.

5 – 9 кл.

«Добро і зло у Біблії та в реальному житті», «Гостинність та щедрість», «Любов як вияв самовідданості», «Прощення в житті людини, родини і суспільства», «Любов до свого народу», «Віра та довіра», «Мужність і непохитність переконань», «Мудрість як Божий дар», «Мета людського життя і засоби її досягнення», «Співчуття та милосердя», «Чи вміємо ми прощати» та ін.

10 – 11 класи

«Християнські цінності – орієнтир у нашому житті», «Етика людських взаємин у світлі Христового вчення», «Основи морального життя», «Духовні, моральні і культурні надбання українського народу», «Суспільна та особиста мораль» та ін.

4.2. Проводити дослідницьку та пошукову роботу : «Роль християнської церкви у зародженні європейської та української культури».

4.3. З метою вивчення історії, культури рідного краю проводити тематичні екскурсії:

«Культові споруди, їх історична цінність»,

«Біблейська тема у творах мистецтва» (живопис, література),

«Духовне виховання на прикладі сакрального мистецтва в експозиції

Педрада №1"СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАСАДАХ ТРАДИЦІЙНИХ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ

ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКА МОДЕЛЬ